Домашня освіта

ДОМА́ШНЯ ОСВІ́ТА — форма освітньої під­готовки в умовах сімʼї. Існує поряд зі шкіл. навч. Від становле­н­ня цивілізації і до законодав. ухвале­н­ня у багатьох країнах обовʼязкового навч. шляхом від­відува­н­ня школи (серед. 19 ст.) Д. о. можна роз­глядати як традиц. явище. У вітчизн. пед. науці та практиці Д. о. зберігала свою важливість до встановле­н­ня рад. влади (так само, як і батьків. роль у вихован­ні дитини). Д. о., як правило, пропагували у середовищі укр. інтелігенції, такі традиції схвалювали, зокрема, Г. Сковорода, М. Драгоманов, І. Франко, Олена Пчілка. Однак жорстко контрольов. і централізов. система освіти в СРСР практично звела нанівець Д. о. Від 1990 особливості роз­витку укр. освіт. системи, що від­значаються неухил. по­ступал. рухом від контрольов. освіт. практики до демократизов. плюраліст. форм освіт. вибору, свідчать про складний і суперечливий характер пере­ходу до впровадже­н­ня про­грам приватизації освіти, що уможливлює про­гнозува­н­ня реал. до­ступності Д. о., зокрема для дітей з особливими потребами. Законом України «Про освіту» перед­бачено можливість одержа­н­ня заг. початк. і серед. освіти в сімʼї з правом на держ. атестацію. Характер. світ. тенденцією нині є зро­ста­н­ня популярності Д. о. (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Франція, Німеч­чина, Мексика, Японія, Польща, Чехія). В англомов. наук.-пед. і пед.-публіцист. літературі роз­різняють Д. о. сімейно-центровану (навч. процес ґрунтується на родин. цін­ностях), дитино-центровану (ви­вче­н­ня і роз­виток здібностей, нахилів, обдарувань, бажань, потреб і прагнень дитини), домашньо-центровану (увагу акцентують на домі як центрі навч. і роз­виваючої діяльності), cфокусовану на дитині (навч., зорієнтоване на без­посереднє, самост. і самодіял. навч. дитини, ви­вче­н­ня нею довкі­л­ля характер. тільки для неї способом пі­зна­н­ня), батьків.-центровану (батьки ви­ступають ядром організації навч.) та ін. Найбільш поширена Д. о. у США (станом на 2005 кількість домаш. учнів сягала 2 млн), де вона є самодо­стат. компонентом системи неперерв. освіти. В аспекті неформал. і формал. профес. освіти для учнів — це неформал. до­профес. під­готовка, особливістю якої є раннє формува­н­ня профес. навичок, а для батьків — неформал. профес.-пед. освіта, яка забезпечує пі­знав. потреби дітей. У контекс­ті явища неперерв. освіти — це активно-когнітив. жит­тєвий стиль, який в інтервалі індивід. пі­знав. ситуації без­посередньо повʼязаний з упровадже­н­ням навч. автономії й незалежності, що перед­бачає забезпече­н­ня сталого про­гресу якостей самороз­витку, само­збагаче­н­ня, самореалізації учнів. Унікальність Д. о. як невід­ʼєм. компонента амер. системи неперерв. освіти полягає у тому, що група людей, повʼязаних спільністю побуту, взаєм. морал. від­повід­альністю і взаємодопомогою, включена у неперервну пі­знав. діяльність, стосунки з ін. людьми, що ґрунтуються на активності особистості в оволодін­ні та збагачен­ні необхід. досві­дом. Особливістю цього явища є те, що водночас від­бувається процес навч. батьків, які за­звичай не є педагогами професіоналами, та їхніх дітей, життя яких під­порядк. навч. До прийня­т­тя закону про заг. шкіл. обовʼязок у США 1852 Д. о. була домінуючою освіт. формою, яка забезпечувала 97 % грамотності серед насел., однак по­ступово до 1918 її витіснило шкіл. навч. Д. о. зберігалася тільки у замож. сімʼях, набуваючи ознак еліт. освіти, хоча до поч. 1970-х рр. спо­стерігався її ре­грес; кін. 1970 — поч. 1980-х рр. — від­родже­н­ня, боротьба за легалізацію цієї форми освіт. вибору; кін. 1980-х рр. — поч. 21 ст. — легалізація та ін­ституціалізація. Завдяки теоретикам педагогіки, серед яких провід­не місце за­ймають Дж. Голт і Д. Мурі, Д. о. стала прийнят. і до­ступ. батькам, а також зро­зумілою для тих, хто не вважав за доцільне її реалізувати. Їхні пед. по­гляди беруть поч. у класич. концепціях про дит. природу й можливості пед. впливу батьків у навч. дітей. Пед. теорії Д. о., від­повід­но до яких дит. роки вважають унік. періодом життя людини, що потребує особливого вихов. впливу, не є новими, проте їх можна вважати ін­новац. версіями ві­домих концепцій, що стимулювали нетипові форми освіт. вибору.

Завантажити статтю