Допінги
ДО́ПІНГИ (англ. doping, від dope — давати наркотики) — фармакологічні та інші засоби і методи, застосування яких нефізіологічним шляхом стимулює короткочасну фізичну і нервову активність. Застосування Д. у спорті заборонено як з мед., так і з морал.-етич. позицій. До заборонених класів речовин відносять стимулятори, наркотики, анаболічні речовини, діуретики, пептидні та глікопротеїн. гормони і їхні аналоги; методів — кров’яний Д. (гемотрансфузія), а також фармацевт., хім. та фіз. маніпуляції, спрямовані на приховування застосування заборонених речовин та методів.
У заг.-прийнятих класифікаціях лікар. засобів термін «стимулятори» як назва групи лікар. засобів відсутній. До них відносять речовини, що входять до різних груп фармакол. засобів: кофеїн та похідні фенаміну (психомоторні стимулятори, підвищують швидкісні якості, витривалість, вибухову силу, знімають втому, зменшують апетит), бромантан (актопротектор, підвищує стійкість організму до несприятливих впливів), кокаїн (місцевоанестезуючий засіб), ефедрин (адреноміметик непрямої дії, або симпатоміметик, сприяє вивільненню норадреналіну і виявляє пряму стимулювал. дію на альфа- і бета-адренорецептори, має стимулювал. ефект на ЦНС і бронхолітич. ефект), сальбутамол, сальметерол та тербуталін (бета-2-адреноміметики), стрихнін (аналептик з переваж. впливом на спин. мозок, стимулює органи чуттів — загострює зір, смак, слух, тактильне відчуття, збуджує дихал. центри, серц. м’яз, метаболічні процеси). Ці речовини об’єднує стимулювал. дія на ЦНС, вони сприяють інтенсив. використанню ендоген. енергет. ресурсів організму, а системат. застосування деяких з них (похідні фенаміну, кокаїн) може призвести до розвитку лікар. залежності.
До класу наркотиків відносять наркотичні анальгетики — лікар. засоби природ., напівсинтетич. і синтетич. походження, що мають виражений болезаспокійл. ефект з переваж. впливом на ЦНС. За хім. будовою їх класифікують на похідні фенантрену (морфін, кодеїн, омнопон), фенілпіпередину (промедол, фентаніл), бензоморфану (пентазоцин). Застосування у спорті зумовлене здатністю знижувати больові відчуття, що підвищує спорт. працездатність за рахунок продовження виконання фіз. навантаження. Наркотичні анальгетики також сприяють підвищенню впевненості у своїх силах. Механізм дії морфіну й ін. наркотич. анальгетиків полягає в їхній взаємодії з опіатними (морфін., енкефалін.) рецепторами ЦНС, що призводить до моделювання ефектів т. зв. внутр. морфінів, енкефалінів, ендорфінів. Побічною дією при передозуванні є параліч органів дихання, причому це може призвести до ураження судин (порушення постачання кисню) і до шокового стану, гіпоксії, пов’язаної з порушенням кровообігу, летал. наслідків. Тривале застосування наркотич. анальгетиків призводить до формування псих. і фіз. залежності (наркоманія).
Анаболічні засоби — група різних за структурою і походженням речовин, здатних підсилювати процеси синтезу білка та ін. біол. речовин в організмі шляхом впливу на різні механізми, сприяючи прискоренню росту, зокрема м’язів. Цей клас представляють анаболічні андрогенні стероїди і бета-2-адреноміметики. Анаболічні стероїди — синтетичні похідні тестостерону зі зменшеною андроген. і збереженою анабол. активністю. Найвідоміші серед них — метандієнон (неробол), нандролону деканоат (ретаболіл), нандролону фенілпропіонат (нероболіл), силаболіл. Їх широко застосовують у мед. практиці — при кахексіях різного походження, астеніях, тяжких травмах і операціях, опіках, трофіч. розладах у тканинах, інфаркті міокарда, хроніч. коронар. недостатності, виразк. хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, екземі, псоріазі тощо. Бета-2-адреноміметики (кленбутерол, сальбутамол, тербуталін, сальметерол, фенотерол, репротрол, толбутерол та ін.) використовують з метою поліпшення структури м’язів у процесі тренування, зокрема у бодібілдинґу. При передозуванні можуть розвиватися інфаркт міокарда, метаболізм сполуч. тканин, структурні і функціон. зміни у кістк. тканині, пригніченість функцій імун. системи, порушення статевої системи та ін.
Діуретики — лікар. засоби різного хім. складу, що сприяють збільшенню виведення сечі і зменшенню вмісту рідини в організмі. Заборона застосування таких препаратів пов’язана з тим, що вони можуть сприяти виведенню з організму ін. заборонених препаратів. Крім того, боксери і дзюдоїсти іноді застосовують діуретики з метою швидкого зниження маси тіла, щоб відповідати конкрет. ваговій категорії у змаганнях. Під впливом цих засобів може знижуватися аероб. витривалість спортсмена.
До класу пептид., глікопротеїн. гормонів і їхніх аналогів відносять хоріоніч. гонадотропін людини (ХГЛ), кортикотропін, гормон росту (соматотроп. гормон), інсулін і еритропоетин, а також усі чинники, що стимулюють продукцію гормонів гіпоталамуса. Ін’єкційний ХГЛ спортсмени використовують з метою посиленого вироблення тестостерону. Соматотроп. гормон сприяє росту кісток, росту і диференціації органів, збільшенню маси тіла, стимулює викид у кров інсуліноподіб. чинників росту і соматомединів, через які і реалізується його дія. Побіч. ефект соматотроп. гормону — ризик розвитку цукр. діабету і можлива гіпофункція щитоподіб. залози. Інсулін підвищує проникність м’язових і жирових клітин для глюкози, амінокислот, нуклеотидів, вільних жирних кислот, калію, магнію, фосфатів і нуклеотидів; активізує синтез ДНК і РНК, білка, ліпідів, глікогену. Еритропоетин являє собою глікопротеїн. гормон, який контролює утворення еритроцитів зі стовбур. клітин кістк. мозку залежно від споживання кисню. У мед. практиці його використовують для лікування анемій в осіб з хроніч. нирк. недостатністю. Механізм дії полягає у стимулюванні перетворення ретикулоцитів у зрілі еритроцити в складі кровотвор. паростка кістк. мозку; збільшення еритроцитів призводить до підвищення вмісту кисню в крові та покращення його доставки до тканин. Еритропоетин застосовують у таких видах спорту, як легкоатлетич. біг (від 800 м), біг на лижах, велосипедні гонки.
Кров’яний Д. (гемотрансфузія) полягає у введенні спортсменам еритроцитів і речовин, що містяться в крові. Зі збільшенням концентрації еритроцитів і відповідно гемоглобіну зростає здатність крові доставляти до м’язів більшу кількість кисню.
У 60–70-х рр. 20 ст. гостро постала проблема застосування спортсменами стимулювал. речовин. 1968 на 10-х зимових Олімпійських іграх в Ґреноблі та літніх Олімпійських іграх у Мехіко вперше здійснено заг. антидопінг. контроль. 1988 в Москві на Міжнар. конф. міністрів у справах спорту затв. методи боротьби із застосуванням допінг. речовин. Щорічно від 1994 уточнюють і доповнюють перелік заборонених у спорті мед. препаратів. В Україні боротьбу з вживанням спортсменами Д. офіційно розпочато 2001 з прийняттям Закону «Про антидопінговий контроль у спорті». 2003 створ. Нац. антидопінг. центр, функції якого полягають у запобіганні використання Д. 2006 ВР України ратифікували «Міжнар. конвенцію про боротьбу з допінгом у спорті», ухвалену 18 листопада 2005 на 33-й сесії ЮНЕСКО. Спортсмени, в організмі яких виявлено ознаки застосування Д., підлягають дискваліфікації.
Рекомендована література
- Сейфула Р. Д., Анкутинова И. А. Допинговый монстр. Москва, 1996;
- Олейник С. А. Допинг и эргоденные средства в спорте. К., 2003;
- Глобальна антидопінгова база даних «Адамс». На допомогу спортсменам. К., 2006.
Завантажити статтю
