Допінги

Визначення і загальна характеристика

ДО́ПІНГИ (англ. doping, від dope — давати наркотики) — фармакологічні та інші засоби і методи, за­стосува­н­ня яких нефізіологічним шляхом стимулює короткочасну фізичну і нервову активність. Нині за­стосува­н­ня допінгів у спорті заборонено як з медичних, так і з морально-етичних позицій. Зокрема, до заборонених класів речовин належать: анаболічні агенти, пептидні гормони, фактори росту та їхні міметики, гормональні й метаболічні модулятори, стимулятори, наркотики та діуретики. Серед заборонених методів виділяють маніпуляції з кровʼю (гемотранс­фузія), генетичний допінг, а також будь-які фармацевтичні чи фізичні дії, спрямовані на викривле­н­ня результатів допінг-контролю.

У 60–70-х рр. 20 ст. гостро по­стала про­блема за­стосува­н­ня спортс­менами стимулювальних речовин. 1968 на 10-х зимових Олімпійських іграх в Ґреноблі та літніх Олімпійських іграх у Мехіко вперше здійснено загальний антидопінговий контроль. 1988 в Москві на Між­народній конференції міністрів у справах спорту затверджено методи боротьби із за­стосува­н­ням допінгових речовин. Щорічно від 1994 уточнюють і доповнюють пере­лік заборонених у спорті медичних препаратів. В Україні боротьбу з вжива­н­ням спортс­менами допінгів офіційно роз­почато 2001 з прийня­т­тям Закону «Про антидопінговий контроль у спорті». 2003 створено Національний антидопінговий центр, функції якого охоплюють не лише тестува­н­ня на наявність в організмі заборонених речовин, а й впровадже­н­ня системи біо­логічного паспорта атлета (ABP) для довго­строкового моніторингу. 2006 Верховна Рада України ратифікували «Між­народну конвенцію про боротьбу з допінгом у спорті», ухвалену 18 листопада 2005 на 33-й сесії ЮНЕСКО.

Спортс­мени, у біо­логічних пробах яких виявлено заборонені речовини або доведено факт викори­ста­н­ня заборонених методів чи поруше­н­ня правил до­ступності для тестува­н­ня, під­лягають дис­кваліфікації та анулюван­ню спортивних досягнень.

Стимулятори

У загально­прийнятих класифікаціях лікарських засобів термін «стимулятори» як назва групи лікарських засобів від­сутній. До них уналежнюють речовини, що є складовими різних груп фармакологічних засобів: кофеїн та похідні фенаміну (психомоторні стимулятори, під­вищують швидкісні якості, витривалість, вибухову силу, знімають втому, зменшують апетит), бромантан (акто­протектор, під­вищує стійкість організму до не­сприятливих впливів), кокаїн (місцевоанестезуючий засіб), ефедрин (адреноміметик непрямої дії, або симпатоміметик, сприяє вивільнен­ню норадреналіну і виявляє пряму стимулювальну дію на альфа- і бета-адренорецептори, має стимулювальний ефект на центральну нервову систему і бронхолітичний ефект), сальбутамол, сальметерол та тербуталін (бета-2-адреноміметики), стрихнін (аналептик з пере­важним впливом на спин­ний мозок, стимулює органи чут­тів — загострює зір, смак, слух, тактильне від­чу­т­тя, збуджує дихальні центри, серцевий мʼяз, метаболічні процеси). Ці речовини обʼ­єд­нує стимулювальна дія на центральну нервову систему, вони сприяють інтенсивному викори­стан­ню ендоген­них енергетичних ресурсів організму, а систематичне за­стосува­н­ня деяких з них (похідні фенаміну, кокаїн) може при­звести до роз­витку лікарської залежності.

Наркотичні анальгетики

До класу наркотиків уналежнюють наркотичні анальгетики — лікарські засоби природного, напів­синтетичного і синтетичного походже­н­ня, що мають виражений болезаспокійливий ефект з пере­важним впливом на центральну нервову систему. За хімічною будовою їх класифікують на похідні фенантрену (морфін, кодеїн, омнопон), фенілпіпередину (промедол, фентаніл), бензоморфану (пентазоцин). За­стосува­н­ня у спорті зумовлене здатністю знижувати больові від­чу­т­тя, що під­вищує спортивну праце­здатність за рахунок продовже­н­ня викона­н­ня фізичного навантаже­н­ня. Наркотичні анальгетики також сприяють під­вищен­ню впевненості у своїх силах. Механізм дії морфіну й інших наркотичних анальгетиків полягає в їхній взаємодії з опіатними (морфін­ні, енкефалінові) рецепторами центральної нервової системи, що призводить до моделюва­н­ня ефектів так званих внутрішніх морфінів, енкефалінів, ендорфінів. Побічною дією при пере­дозуван­ні є параліч органів диха­н­ня, причому це може при­звести до ураже­н­ня судин (поруше­н­ня по­стача­н­ня кисню) і до шокового стану, гіпоксії, повʼязаної з поруше­н­ням кровообігу, летальних наслідків. Тривале за­стосува­н­ня наркотичних анальгетиків призводить до формува­н­ня психічної і фізичної залежності (наркоманія).

Анаболічні засоби

Анаболічні засоби — група різних за структурою і походже­н­ням речовин, здатних під­силювати процеси синтезу білка та інших біо­логічних речовин в організмі шляхом впливу на різні механізми, сприяючи при­скорен­ню росту, зокрема мʼязів. Цей клас пред­ставляють анаболічні андроген­ні стероїди і бета-2-адреноміметики. Анаболічні стероїди — синтетичні похідні тестостерону зі зменшеною андроген­ною і збереженою анаболічною активністю. Найві­доміші серед них — метандієнон (неробол), нандролону деканоат (ретаболіл), нандролону феніл­пропіонат (нероболіл), силаболіл. Їх широко за­стосовують у медичній практиці — при кахексіях різного походже­н­ня, астеніях, тяжких травмах і операціях, опіках, трофічних роз­ладах у тканинах, інфаркті міокарда, хронічній коронарній недо­статності, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, екземі, псоріазі тощо. Бета-2-адреноміметики (кленбутерол, сальбутамол, тербуталін, сальметерол, фенотерол, ре­протрол, толбутерол та ін.) використовують з метою поліпше­н­ня структури мʼязів у процесі тренува­н­ня, зокрема у бодібілдинґу. При пере­дозуван­ні можуть роз­виватися інфаркт міокарда, метаболізм сполучної тканини, структурні і функціональні зміни у кістковій тканині, пригніченість функцій імун­ної системи, поруше­н­ня статевої системи та ін.

Діуретики

Діуретики — лікарські засоби різного хімічного складу, що сприяють збільшен­ню виведе­н­ня сечі і зменшен­ню вмісту рідини в організмі. Заборона за­стосува­н­ня таких препаратів повʼязана з тим, що вони можуть сприяти виведен­ню з організму інших заборонених препаратів. Крім того, боксери і дзюдо­їсти іноді за­стосовують діуретики з метою швидкого зниже­н­ня маси тіла, щоб від­повід­ати конкретній ваговій категорії у змага­н­нях. Під впливом цих засобів може знижуватися аеробна витривалість спортс­мена.

Пептидні гормони і фактори росту

До класу пептидних, гліко­протеїнових гормонів і їхніх аналогів уналежнюють хоріонічний гонадотропін людини (ХГЛ), кортикотропін, гормон росту (соматотропний гормон), інсулін і еритропоетин, а також усі чин­ники, що стимулюють продукцію гормонів гіпоталамуса. Інʼєкційний ХГЛ спортс­мени використовують з метою посиленого виробле­н­ня тестостерону. Соматотропний гормон сприяє росту кісток, росту і диференціації органів, збільшен­ню маси тіла, стимулює викид у кров інсуліноподібних чин­ників росту і соматомединів, через які і реалізується його дія. Побічний ефект соматотропного гормону — ризик роз­витку цукрового діабету і можлива гіпофункція щитоподібної залози. Інсулін під­вищує проникність мʼязових і жирових клітин для глюкози, амінокислот, нуклеотидів, вільних жирних кислот, калію, магнію, фосфатів і нуклеотидів; активізує синтез ДНК і РНК, білка, ліпідів, глікогену. Еритропоетин являє собою гліко­протеїновий гормон, який контролює утворе­н­ня еритроцитів зі стовбурових клітин кісткового мозку залежно від спожива­н­ня кисню. У медичній практиці його використовують для лікува­н­ня анемій в осіб з хронічною нирковою недо­статністю. Механізм дії полягає у стимулюван­ні пере­творе­н­ня ретикулоцитів у зрілі еритроцити у складі кровотворного паростка кісткового мозку; збільше­н­ня еритроцитів призводить до під­вище­н­ня вмісту кисню в крові та покраще­н­ня його до­ставки до тканин. Еритропоетин за­стосовують у таких видах спорту, як легко­атлетичний біг (від 800 м), біг на лижах, велосипедні гонки.

Кровʼяний допінг (гемотранс­фузія) полягає у введен­ні спортс­менам еритроцитів і речовин, що містяться в крові. Зі збільше­н­ням концентрації еритроцитів і від­повід­но гемо­глобіну зро­стає здатність крові до­ставляти до мʼязів більшу кількість кисню.