Доповнюваність
ДОПО́ВНЮВАНІСТЬ — полісемантичний термін: у різних контекстах може означати теорію, епістемологічний принцип і навіть трансдисциплінарну методологію опису реальності. Уперше ідею «теорії Д.» висунув Н. Бор 1927 на Міжнар. конгресі фізиків у м. Комо (Швейцарія). Гол. принцип цієї теорії — принцип Д. — стверджує: у процесі концептуал. репрезентації цілісності пізнаваного об’єкта необхідно використовувати «доповнювані» класи понять, які взаємно заперечують один одного, кожен з яких придатний для однознач. опису явища лише в своїх специфіч. умовах. Роз’яснюючи цю вимогу на прикладі опису світла, Н. Бор зазначав, що просторова безперервність нашої картини поширення світла й атомізм світлових ефектів є додатк. аспектами в тому сенсі, що вони пояснюють однаково важливі риси світлових явищ, котрі ніколи не можуть бути приведені в безпосереднє протиріччя один з одним, тому що їхній глибокий аналіз у термінах механіки потребує взаємовиключ. експерим. устроїв. Принцип Д. дозволяє теоретику зберігати об’єктивність і повноту наук. опису. У несуміс. явищах, які суперечать одне одному, теоретики мають справу з різними, але однаково істот. аспектами єдиного чітко визначеного комплексу знань про досліджувані об’єкти. Д. встановлює та характеризує зв’язок між результатами спостереження, одержаними за різних умов експерименту, і можуть бути наочно витлумачені лише на основі взаємовиключних по відношенню одне до одного уявлень. Згодом Н. Бор узагальнив ідею Д. настільки широко, що вона перетворилася на своєрідну трансдисциплінарну «методологію Д.», сфера застосування якої охопила фізику, біологію, психологію, антропологію, лінгвістику, культурологію. Завдяки цьому методологія «доповнюваного засобу опису» поширена на опис таких співвідношень, як «розум–інстинкт», «свобода волі–детермінізм» у психології; «поняття–звуковий фон» у лінгвістиці; «механіцизм–віталізм» у біології; «особистісна свобода–соціальна рівність» у соціології; «правосуддя–милосердя» у юриспруденції та ін. Обґрунтовуючи важливість застосування методології Д. до дослідж. проблем зазначених вище галузей науки, Н. Бор стверджував, що цілісність живих організмів і характеристики людей, які володіють свідомістю, а також люд. культур, є такими рисами цілісності, відображення яких потребує типово додатк. засобу опису. Зберігаючи осн. принципи побудови науки, методологія Д. звільнила місце для формулювання нових квант. законів, несуміс. зі старими законами класич. фізики. Вона є послідовним узагальненням класич. концепції фіз. причинності, яка не враховувала, що оцінка поведінки об’єкта суттєво залежить від способів його експерим. спостереження. Н. Бор відзначав, що у новій ситуації навіть старе питання про остаточну детермінованість явищ природи втратило концептуал. основу, і саме цій основі протиставляється принцип Д. як рац. узагальнення класич. ідеалу причинності. Пропонуючи конструкт. вирішення проблеми концептуалізації уявлення про перехід від традиц. розуміння природи наук. знання до нового, методологія Д. дала змогу творцям науки сформулювати нові пізнавал. цінності та орієнтири. У цьому полягає її фундам. когнітивно-епістемол. значення.
Рекомендована література
- N. Bohr. Atomic theory and the description of nature. Cambridge, 1934;
- Його ж. Atomic physics and human knowledge. New York, 1958;
- Квантовая физика и философия // УФН. 1959. Т. 67, вып. 1;
- Бор Н. Философия естествознания и культура народов / Пер. с англ. // Избр. науч. тр. Москва, 1971;
- Його ж. О понятиях причинности и дополнительности / Пер. с англ. // Там само.
Завантажити статтю
