Доповнюваність

ДОПО́ВНЮВАНІСТЬ — полісемантичний термін: у різних контекс­тах може означати теорію, епістемологічний принцип і навіть транс­дисциплінарну методологію опису реальності. Уперше ідею «теорії Д.» висунув Н. Бор 1927 на Між­нар. кон­гресі фізиків у м. Комо (Швейцарія). Гол. принцип цієї теорії — принцип Д. — стверджує: у процесі концептуал. ре­презентації цілісності пі­знаваного обʼєкта необхідно використовувати «доповнювані» класи понять, які взаємно заперечують один одного, кожен з яких придатний для одно­знач. опису явища лише в своїх специфіч. умовах. Роз­ʼяснюючи цю вимогу на прикладі опису світла, Н. Бор за­значав, що просторова без­перервність нашої картини пошире­н­ня світла й атомізм світлових ефектів є додатк. аспектами в тому сенсі, що вони пояснюють однаково важливі риси світлових явищ, котрі ніколи не можуть бути приведені в без­посереднє протиріч­чя один з одним, тому що їхній глибокий аналіз у термінах механіки потребує взаємовиключ. екс­перим. устроїв. Принцип Д. до­зволяє теоретику зберігати обʼєктивність і повноту наук. опису. У несуміс. явищах, які суперечать одне одному, теоретики мають справу з різними, але однаково істот. аспектами єдиного чітко ви­значеного комплексу знань про досліджувані обʼєкти. Д. встановлює та характеризує звʼязок між результатами спо­стереже­н­ня, одержаними за різних умов екс­перименту, і можуть бути наочно витлумачені лише на основі взаємовиключних по від­ношен­ню одне до одного уявлень. Згодом Н. Бор узагальнив ідею Д. на­стільки широко, що вона пере­творилася на своєрідну транс­дисциплінарну «методологію Д.», сфера за­стосува­н­ня якої охопила фізику, біо­логію, психологію, антропологію, лінгвістику, культурологію. Завдяки цьому методологія «доповнюваного засобу опису» поширена на опис таких спів­від­ношень, як «ро­зум–інстинкт», «свобода волі–детермінізм» у психології; «поня­т­тя–­звуковий фон» у лінгвістиці; «механіцизм–віталізм» у біо­логії; «особистісна свобода–соціальна рівність» у соціології; «правосу­д­дя–милосердя» у юриспруденції та ін. Об­ґрунтовуючи важливість за­стосува­н­ня методології Д. до дослідж. про­блем за­значених вище галузей науки, Н. Бор стверджував, що цілісність живих організмів і характеристики людей, які володіють сві­домістю, а також люд. культур, є такими рисами цілісності, від­ображе­н­ня яких потребує типово додатк. засобу опису. Зберігаючи осн. принципи побудови науки, методологія Д. звільнила місце для формулюва­н­ня нових квант. законів, несуміс. зі старими законами класич. фізики. Вона є послідовним узагальне­н­ням класич. концепції фіз. причин­ності, яка не враховувала, що оцінка поведінки обʼєкта сут­тєво залежить від способів його екс­перим. спо­стереже­н­ня. Н. Бор від­значав, що у новій ситуації навіть старе пита­н­ня про остаточну детермінованість явищ природи втратило концептуал. основу, і саме цій основі проти­ставляється принцип Д. як рац. узагальне­н­ня класич. ідеалу причин­ності. Пропонуючи кон­структ. виріше­н­ня про­блеми концептуалізації уявле­н­ня про пере­хід від традиц. ро­зумі­н­ня природи наук. зна­н­ня до нового, методологія Д. дала змогу творцям науки сформулювати нові пі­знавал. цін­ності та орієнтири. У цьому полягає її фундам. когнітивно-епістемол. значе­н­ня.

Завантажити статтю