Дорогичин

ДОРОГИ́ЧИН — стародавнє місто, історичний центр Під­ляш­шя. Нині — містечко у Білостоц. воєводстві Польщі на р. Зх. Буг. Археол. матеріали свідчать про існува­н­ня Д. як сх.-словʼян. поселе­н­ня від 7 ст. Уперше зга­дане в літописі під 1142. У 11–13 ст. — один із найбільших ремісничо-торг. і політ. центрів на зх. околицях Київ. Русі й Галицько-Волин. князівства. Під час археол. роз­копок зна­йдено бл. 16-ти тис. свинц. пломб 11–13 ст. з різними, пере­важно емблем., зображе­н­нями тризубів, святих, літер кирилич. абетки, птахів тощо. Існує декілька гіпотез про викори­ста­н­ня їх як товар. або митних знаків, привісних печаток, знаків вартості хутряних грошей. Про пошире­н­ня писемності свідчить кирилич. напис на кістяній ручці ножа 12 ст., виявленого 1954. У 30-х рр. 13 ст. князь Конрад І Мазовецький захопив Д. і 1237 пере­дав лицарям Добжин. ордену. У березні 1238 (за ін. даними — 1237) Данило Галицький зі своїм військом роз­бив лицарів, узяв у полон їхнього магістра Бруно і при­єд­нав Д. до своїх володінь. 1253 він обрав місто місцем своєї коронації, щоб під­креслити права на пн. землі Галицько-Волин. князівства. Після смерті Данила Д. належав Шварну Даниловичу, Леву Даниловичу, Юрію Львовичу. У 1-й пол. 14 ст. пере­йшов до Литви. Проведені польс. археологами 1954–57 роз­копки під­твердили сх.-словʼян. характер давнього Д. й остаточно спростували твердже­н­ня Я. Длугоша про те, що він був столицею ятвягів.

Літ.: Авенариус И. В. Дорогичин надбужский и его древности. С.-Петербург, 1890; Лучицкий Н. По поводу «Дорогичинских древностей» // Чтения в истор. обществе Нестора-летописца. К., 1892. Кн. 6; Болсуновский К. Дорогичинские пломбы. Ч. 1. К., 1894; K. Musianowicz. Drohiczyn od VI do XIII wieku. Olsztyn; Białystok, 1982; J. Hawryluk. Ziemia Brzeska w dobie państwowości ruskiej // Krakowskie zeszyty ukrainoznawcze. 1996–97. T. 5–6.

Я. Д. Ісаєвич

Завантажити статтю