Дорослості почуття

Визначення і загальна характеристика

ДОРО́СЛОСТІ ПОЧУТТЯ́  — психологічне новоутворення підліткового віку. Д. п. зароджується у дитинстві на етапі копіювання дітьми поведінки та вчинків дорослих. Прагнення бути дорослим найхарактерніше проявляється у підлітк. віці: підростаюча людина починає відчувати причетність до сусп. життя і творення влас. долі. Д. п. визначається об’єктив. умовами життя підлітка та факторами, що сприяють розвитку його психіки. З’являється чіткий ідеал себе і потреба в розумінні себе, тобто формується «Я-концепція», яку розуміють як об’єктивну дорослість — готовність підлітка до реалізації прав та обов’язків дорослих людей, і суб’єктивну дорослість — сприйняття себе дорослою людиною. Об’єктивна дорослість починається зі ставлення підлітка до себе як до особистості, яка вчиться брати відповідальність за власні вчинки. Що вищий рівень відповідальності, то дорослішою відчуває себе людина. Від відповідал. вибору залежить позиція підлітка — вважатися, лише справляти враження чи справді намагатися і ставати дорослим (самостійно приймати рішення, визнавати та вчасно виправляти свої помилки, правильно реагувати на критику і самому критично ставитися до себе й інших, різних життєвих ситуацій, вчитися не ухилятися від відповідальності). Суб’єктивна дорослість — ставлення підлітка до себе як до дорослого, відчуття себе повною мірою дорослою людиною. Д. п. виявляється у бажанні підлітка, щоб до нього ставилися як до дорослого, в обстоюванні права на «дорослу» позицію, самостійність та незалежність, у відмежованості від зовн. контролю. Прагнення до дорослості проявляється в бажанні бути самостійним у навч., праці, дозвіллі, виборі друзів та життєвих орієнтирів. Підліток хоче сам приймати важливі рішення й активно обстоює свою позицію, захищаючи власну незалежність, лінію поведінки. Суб’єктивне переживання влас. дорослості виникає та міцніє в процесі засвоєння підлітками соц. норм. У стосунках із дорослими відношення «слухняності» замінюється на відношення «рівності». Дорослішання може бути зовн. (як підлітка бачать і сприймають інші), і внутр. — як процес, складний, стрибкоподіб., нерівний у самій людині. Саме завдяки внутр. процесу можна говорити, чи дорослішає дитина і як саме, які вона має зовн. і внутр. перешкоди. Тоді як бажана дорослість, яку зовнішньо демонструє підліток, може так і залишитися для нього лише на рівні уподібнення дорослому (одяг, манери, стиль спілкування тощо). Водночас тенденція до дорослості у дітей має різний ступ. вираженості, а також неоднаково виявляється у різних життєвих ситуаціях, має особливості у хлопчиків і дівчаток. Це залежить від сфери, в якій намагається утвердитися підліток, від того, якого характеру набуває його самостійність, від системи взаємин, в яку входить дитина, визнання чи невизнання його дорослості батьками, вчителями, ровесниками. Тенденція до дорослості означає певний рух, «траєкторію дорослішання», логіку переходу від нижчого до вищого рівня розвитку особистості. Проте далеко не всі підлітки прагнуть стати дорослими, їх ще задовольняє статус дитини. Особливо це стосується семикласників. Вони частіше за старших підлітків вдаються до інфантил. форм поведінки, маскуються під «маленьких». Багатьох із них дорослість лякає, для декого стає непривабливою, як наслідок негатив. прикладу дорослих, які їх оточують. Дев’ятикласники впевненіше почуваються на шляху дорослішання, критичніше ставляться до влас. і чужих негатив. проявів дорослості. На відміну від молодших підлітків, учні 9–10-х кл. виявляють більшу схильність до самостійності, крит. суджень, відповідал. дій. Вони не лише прагнуть бути дорослими, але й докладають зусиль, щоб відповідати статусу дорослої людини. Тенденція до дорослості визначається не стільки претензією на дорослість, скільки прагненням утримати свою нову позицію. Такий рівень розвитку Д. п. властивий не всім старшим підліткам і має ще нестійкий характер. Д. п. виступає тією рушій. силою, яка стимулює психофіз. розвиток людини, спонукає її до особистіс. росту. Надзвичайно важливим елементом розвитку підлітка є статеве визрівання, з яким пов’язані плинність світоорієнтацій та кризові злами, а також взаємини з представниками протилеж. статі. Через психол. незрілість більшість підлітків не можуть поєднати високі почуття з сексуал. задоволенням, не здатні встановлювати гармонійні стосунки. Прикмет. рисою соц. ситуації розвитку в цей період стає суперечність між зростаючою самостійністю та можливостями її реалізації. Соц. характеристика морал. незрілості виявляється у неправил. формах поведінки, підвищена навіюваність зумовлює підлегле становище у групі. Психологи вважають, що людина сама здатна скоригувати, «вирівняти» шлях свого розвитку і продуктивніше прямувати до зрілості й твор. самовдосконалення. Глибокий конфлікт здатні викликати нерозуміння зростаючою особистістю можливого тимчасового співіснування проявів дитячості та дорослості, відчуття внутр. росту, ситуативні вияви регресії поведінки, які часто засуджують дорослі й старші діти. Варто допомогти підлітку усвідомити дійс. статус (позицію між дитинством та дорослістю), спрямувати свої здібності на виховання і вдосконалення влас. особистості. Важливим в утвердженні Д. п. є можливість реалізації нових відносин, зокрема взаємовідповідальності, у колективі ровесників, а також міжвікове спілкування, переживання позиції старшого чи молодшого. Особливе значення має спіл. діяльність дітей і дорослих, оскільки кожний робить внесок, співвідносний його можливостям, несе відповідальність за свою частку. Необхідно сприяти усвідомленню підлітками своїх індивід. рис, особливостей розвитку, можливостей самовдосконалення; потрібно пояснювати їм доцільність поступовості переходу до етапу зрілості, значення влас. дитинства в особистіс. становленні, конструктив. переживань дисгармоній і криз цього періоду. Не ставши собою, не реалізуючи смисл свого буття, молода людина «затягує» процес твор. самореалізації, духов. росту. Такий індивід у законсервов. стані знаходиться напівдорозі до «справж. життя». У вихов. роботі належить розмежовувати поняття «дорослість» і «зрілість», пояснювати дитині, що орієнтація лише на окремі атрибути дорослість не запезпечує статус зрілої духовно багатої особистості. Особливості розвитку Д. п. і пов’язані з ним потреби та мотиви, які виникають у підлітк. період, досліджували рад. і зарубіжні вчені, зокрема О. Бодальов, Л. Божович, Л. Виготський, І. Дубровіна, М. Драгунова, В. Дружинін, Е. Ельконін, Е. Ісаєв, Е. Еріксон, І. Кон, І. Кулагіна, О. Петровський, Д. Фельдштейн; серед укр. психологів — Г. Костюк, С. Максименко, М. Боришевський, І. Бех, В. Татенко, Т. Титаренко, Е. Драніщева, Н. Максимова, О. Чебикін, М. Коць, І. Павлова, П. Горностай, Т. Гурлєва, О. Штепа, В. Цвіркун.

Завантажити статтю