Дорослості почуття

ДОРО́СЛОСТІ ПОЧУ­Т­ТЯ́ — психологічне ново­утворе­н­ня під­літкового віку. Д. п. зароджується у дитинстві на етапі копіюва­н­ня дітьми поведінки та вчинків дорослих. Прагне­н­ня бути дорослим найхарактерніше проявляється у під­літк. віці: під­ростаюча людина починає від­чувати причетність до сусп. життя і творе­н­ня влас. долі. Д. п. ви­значається обʼєктив. умовами життя під­літка та факторами, що сприяють роз­витку його психіки. Зʼявляється чіткий ідеал себе і потреба в ро­зумін­ні себе, тобто формується «Я-концепція», яку ро­зуміють як обʼєктивну дорослість — готовність під­літка до реалізації прав та обовʼязків дорослих людей, і субʼєктивну дорослість — сприйня­т­тя себе дорослою людиною. Обʼєктивна дорослість починається зі ставле­н­ня під­літка до себе як до особистості, яка вчиться брати від­повід­альність за власні вчинки. Що вищий рівень від­повід­альності, то дорослішою від­чуває себе людина. Від від­повід­ал. вибору залежить позиція під­літка — вважатися, лише справляти враже­н­ня чи справді намагатися і ставати дорослим (само­стійно при­ймати ріше­н­ня, ви­знавати та вчасно виправляти свої помилки, правильно реагувати на критику і самому критично ставитися до себе й інших, різних жит­тєвих ситуацій, вчитися не ухилятися від від­повід­альності). Субʼєктивна дорослість — ставле­н­ня під­літка до себе як до дорослого, від­чу­т­тя себе повною мірою дорослою людиною. Д. п. виявляється у бажан­ні під­літка, щоб до нього ставилися як до дорослого, в об­стоюван­ні права на «дорослу» позицію, само­стійність та незалежність, у від­межованості від зовн. контролю. Прагне­н­ня до дорослості проявляється в бажан­ні бути само­стійним у навч., праці, до­звіл­лі, виборі друзів та жит­тєвих орієнтирів. Під­літок хоче сам при­ймати важливі ріше­н­ня й активно об­стоює свою позицію, захищаючи власну незалежність, лінію поведінки. Субʼєктивне пере­жива­н­ня влас. дорослості виникає та міцніє в процесі засвоє­н­ня під­літками соц. норм. У стосунках із дорослими від­ноше­н­ня «слухняності» замінюється на від­ноше­н­ня «рівності». Доросліша­н­ня може бути зовн. (як під­літка бачать і спри­ймають інші), і внутр. — як процес, складний, стрибкоподіб., нерівний у самій людині. Саме завдяки внутр. процесу можна говорити, чи дорослішає дитина і як саме, які вона має зовн. і внутр. пере­шкоди. Тоді як бажана дорослість, яку зовнішньо демонструє під­літок, може так і залишитися для нього лише на рівні уподібне­н­ня дорослому (одяг, манери, стиль спілкува­н­ня тощо). Водночас тенденція до дорослості у дітей має різний ступ. вираженості, а також неоднаково виявляється у різних жит­тєвих ситуаціях, має особливості у хлопчиків і дівчаток. Це залежить від сфери, в якій намагається утвердитися під­літок, від того, якого характеру набуває його само­стійність, від системи взаємин, в яку входить дитина, ви­зна­н­ня чи неви­зна­н­ня його дорослості батьками, вчителями, ровесниками. Тенденція до дорослості означає певний рух, «траєкторію доросліша­н­ня», логіку пере­ходу від нижчого до вищого рівня роз­витку особистості. Проте далеко не всі під­літки прагнуть стати дорослими, їх ще задовольняє статус дитини. Особливо це стосується семикласників. Вони частіше за старших під­літків вдаються до інфантил. форм поведінки, маскуються під «маленьких». Багатьох із них дорослість лякає, для декого стає не­привабливою, як наслідок негатив. прикладу дорослих, які їх оточують. Девʼятикласники впевненіше почуваються на шляху доросліша­н­ня, критичніше ставляться до влас. і чужих негатив. проявів дорослості. На від­міну від молодших під­літків, учні 9–10-х кл. виявляють більшу схильність до само­стійності, крит. суджень, від­повід­ал. дій. Вони не лише прагнуть бути дорослими, але й докладають зусиль, щоб від­повід­ати статусу дорослої людини. Тенденція до дорослості ви­значається не стільки претензією на дорослість, скільки прагне­н­ням утримати свою нову позицію. Такий рівень роз­витку Д. п. властивий не всім старшим під­літкам і має ще не­стійкий характер. Д. п. ви­ступає тією рушій. силою, яка стимулює психофіз. роз­виток людини, спонукає її до особистіс. росту. Над­звичайно важливим елементом роз­витку під­літка є статеве ви­зріва­н­ня, з яким повʼязані плин­ність світоорієнтацій та кризові злами, а також взаємини з пред­ставниками протилеж. статі. Через психол. не­зрілість більшість під­літків не можуть по­єд­нати високі почу­т­тя з сексуал. задоволе­н­ням, не здатні встановлювати гармонійні стосунки. Прикмет. рисою соц. ситуації роз­витку в цей період стає суперечність між зростаючою само­стійністю та можливостями її реалізації. Соц. характеристика морал. не­зрілості виявляється у неправил. формах поведінки, під­вищена навіюваність зумовлює під­легле становище у групі. Психологи вважають, що людина сама здатна скоригувати, «вирівняти» шлях свого роз­витку і продуктивніше прямувати до зрілості й твор. самовдосконале­н­ня. Глибокий конфлікт здатні викликати неро­зумі­н­ня зростаючою особистістю можливого тимчасового спів­існува­н­ня проявів дитячості та дорослості, від­чу­т­тя внутр. росту, ситуативні вияви ре­гресії поведінки, які часто засуджують дорослі й старші діти. Варто допомогти під­літку усві­домити дійс. статус (позицію між дитинством та дорослістю), спрямувати свої здібності на вихова­н­ня і вдосконале­н­ня влас. особистості. Важливим в утверджен­ні Д. п. є можливість реалізації нових від­носин, зокрема взаємовід­повід­альності, у колективі ровесників, а також між­вікове спілкува­н­ня, пере­жива­н­ня позиції старшого чи молодшого. Особливе значе­н­ня має спіл. діяльність дітей і дорослих, оскільки кожний робить внесок, спів­від­носний його можливостям, несе від­повід­альність за свою частку. Необхідно сприяти усві­домлен­ню під­літками своїх індивід. рис, особливостей роз­витку, можливостей самовдосконале­н­ня; потрібно пояснювати їм доцільність по­ступовості пере­ходу до етапу зрілості, значе­н­ня влас. дитинства в особистіс. становлен­ні, кон­структив. пере­живань дис­гармоній і криз цього періоду. Не ставши собою, не реалізуючи смисл свого буття, молода людина «затягує» процес твор. самореалізації, духов. росту. Такий індивід у законсервов. стані знаходиться напів­дорозі до «справж. життя». У вихов. роботі належить роз­межовувати поня­т­тя «дорослість» і «зрілість», пояснювати дитині, що орієнтація лише на окремі атрибути дорослість не запезпечує статус зрілої духовно багатої особистості. Особливості роз­витку Д. п. і повʼязані з ним потреби та мотиви, які виникають у під­літк. період, досліджували рад. і зарубіжні вчені, зокрема О. Бодальов, Л. Божович, Л. Виготський, І. Дубровіна, М. Драгунова, В. Дружинін, Е. Ельконін, Е. Ісаєв, Е. Еріксон, І. Кон, І. Кулагіна, О. Петровський, Д. Фельдштейн; серед укр. психологів — Г. Костюк, С. Максименко, М. Боришевський, І. Бех, В. Татенко, Т. Титаренко, Е. Драніщева, Н. Максимова, О. Чебикін, М. Коць, І. Па­влова, П. Горностай, Т. Гурлєва, О. Штепа, В. Цвіркун.

Завантажити статтю