Доценко Олександр Сергійович
ДОЦЕ́НКО Олександр Сергійович (25. 08. 1897, с. Семеренки, нині Миргород. р-ну Полтав. обл. — 07. 06. 1941, Краків) — військовик, історик, археограф. Закін. Великосорочин. учител. семінарію (1915) та Вілен. військ. училище, евакуйоване до Полтави, навч. на юрид. факультеті Укр. університету в м. Кам’янець-Подільський (нині Хмельн. обл.). Учасник Визв. змагань 1917–21, зокрема у 1919–20 — підполковник Армії УНР, осавул (ст. ад’ютант) гол. отамана С. Петлюри. На основі першоджерел (листів, протоколів, розпоряджень тощо) написав «Літопис Української Революції». Опубл. частина 2-го т. — кн. 4 «Брат проти брата» (К.; Л., 1923) та кн. 5 «Польща визнає самостійність України» (Л., 1924), у яких викладена військ.-істор. біографія С. Петлюри (обидві перевидані 1988 у Філадельфії). Критичні зауваження щодо цих робіт висловлювали Л. Цегельський («Від легенд до правди», Нью-Йорк; Філадельфія, 1960) та І. Мазепа («Україна в огні й бурі революції», 1951, вип. 2). Кн. 62-го т. — корпус оператив. документації — вийшла під назвою «Зимовий похід: 6. ХІІ. 1919 — 6. V. 1920» як 12 т. серії «Праць Українського наукового інституту» (Варшава, 1932; Нью-Йорк, 1969). Автор циклу статей «Чотири повстанські рейди та їх ліквідація», опубл. у «Літописі Червоної калини», — про рейди отаманів Сагайдачного (1932, ч. 11), Залізняка (1932, ч. 12), Мірошниченка (1933, ч. 1), Ю. Тютюнника (1933, ч. 4–5); нарису історії Звенигород. коша Вільного козацтва («Календар Червоної калини», 1933). У міжвоєн. період мешкав у Польщі.
Додаткові відомості
- Державний архів
- ЦДАВО України. Ф. 3795, оп. 1, спр. 1016, арк. 1.
Рекомендована література
- Липовецький І. Підполк. Олександер Доценко // Дороговказ. Торонто, 1966. Ч. 11–12;
- Майстренко І. Історія мого покоління. Едмонтон, 1986.
Завантажити статтю
Людина 
