Кропоткін Петро Олексійович

Визначення і загальна характеристика

КРОПО́ТКІН Петро Олексійович (27. 11(09. 12). 1842, Москва — 08. 02. 1921, м. Дмитров, нині Моск. обл., похов. у Москві) — географ, філософ, літературознавець, один із теоретиків анархізму. По бать­ків. лінії був нащадком давнього князів. роду Рюриковичів, по ма­терин. — козац. роду Сулим. За­кін. Пажес. корпус (1862). Від­тоді служив у Амур. козачому війську, досліджував Забайкалля і Пн. Маньчжурію (1864 відзнач. золотою медаллю Рос. геогр. товариства).

Від 1867 навч. у С.-Пе­тербур. університеті. 1872 відвідав Швей­царію, де зблизився з послідов­никами бездержав­ницько-ав­то­номіст. напряму І Інтернаціоналу й став прихильником анархізму. Після повернення у Росію — чл. гуртка «чайковців». 1874 заарешт. за участь у рев. русі та ув’яз­не­ний у Петропавлів. фортеці (С.-Пе­тер­бург). 1876 через хворобу переведений до шпиталю, звід­ки втік за кордон.

Виступав про­ти марксизму, пропагував анар­хіст. ідеї у Швейцарії, Бельгії, Франції, Канаді, Великій Британії. Займався наук., літ. і видавн. працею: брав участь у ба­гатотом. вид. Ж.-Ж.-Е. Реклю «La Nouvelle Géographie univer­selle, la terre et les hommes» («Но­ва загальна географія: земля і люди», 1876–94), де окремі роз­діли присвятив укр. землям, у Ве­ликій Британії заснував г. «Fre­e­dom» (1883). У 1883 заарешт. у Франції і засудж. до 5-ти р. ув’язнення (на його захист виступили Г. Спенсер, В. Гюґо та ін.), 1886 звільнений. У праці «Идеалы и действительность в русской литературе» (рос. вид. — С.-Пе­тербург, 1907) осмислив слов’ян. міфологію, рос. і укр. нар. словесність та писемність у контексті світ. культури. Здійснив соціокультур. аналіз літописів, зокрема Київ. і Волин., досліджував творчість Ф. Прокоповича, В. Наріжного, М. Гоголя, Т. Шевченка, О. Марковича, Марка Вовчка, М. Костомарова, М. Драгоманова, С. Кравчинського.

Після Лютн. револю­ції 1917 переїхав до Росії. Зали­шився противником держ. влади, засудив диктатуру пролетаріату, в якій вбачав причину кра­ху рос. революції. Повернення К. на батьківщину стало важливою подією для укр. селян. руху під проводом Н. Махна, який зу­стрічався зі своїм ідей. вождем, сподіваючись на його допомогу в об’єднанні анархіст. сил. В ос­танні роки життя працював над книгою «Этика» (1-й том «Происхождение и развитие нравственности» опубл. 1922), у якій виклав морал. основи свого вчен­ня про бездерж. соціалізм, провід. сусп. законом якого є вільна співпраця, взаємодопомога людей на засаді моральності — природ. продукту еволюції соц. життя. Творчість К. досліджували М. Драгоманов, І. Франко, М. Мо­чульський, М. Лозинський, його праці видано багатьма європ. мо­вами.

Завантажити статтю