КРОПО́ТКІН Петро Олексі­йович (27. 11(09. 12). 1842, Москва — 08. 02. 1921, м. Дмитров, нині Моск. обл., похов. у Москві) — гео­граф, філософ, літературо­знавець, один із теоретиків анархізму. По бать­ків. лінії був нащадком давнього князів. роду Рюриковичів, по ма­терин. — козац. роду Сулим. За­кін. Пажес. корпус (1862). Від­­тоді служив у Амур. козачому війську, досліджував Забайка­л­ля і Пн. Маньчжурію (1864 від­знач. золотою меда­л­лю Рос. геогр. товариства).

Від 1867 навч. у С.-Пе­тербур. університеті. 1872 від­відав Швей­царію, де зблизився з послідов­никами без­держав­ницько-ав­то­номіст. напряму І Інтернаціоналу й став прихильником анархізму. Після поверне­н­ня у Росію — чл. гуртка «чайковців». 1874 заарешт. за участь у рев. русі та увʼяз­не­ний у Петропавлів. фортеці (С.-Пе­тер­бург). 1876 через хворобу пере­ведений до шпиталю, звід­ки втік за кордон.

Ви­ступав про­ти марксизму, пропагував анар­хіст. ідеї у Швейцарії, Бельгії, Франції, Канаді, Великій Британії. За­ймався наук., літ. і видавн. працею: брав участь у ба­гатотом. вид. Ж.-Ж.-Е. Реклю «La Nouvelle Géographie univer­selle, la terre et les hommes» («Но­ва загальна гео­графія: земля і люди», 1876–94), де окремі роз­­діли присвятив укр. землям, у Ве­ликій Британії заснував г. «Fre­e­dom» (1883). У 1883 заарешт. у Франції і засудж. до 5-ти р. увʼязне­н­ня (на його захист ви­ступили Г. Спенсер, В. Гюґо та ін.), 1886 звільнений. У праці «Идеалы и действительность в рус­ской литературе» (рос. вид. — С.-Пе­тербург, 1907) осмислив словʼян. міфологію, рос. і укр. нар. словесність та писемність у контекс­ті світ. культури. Здійснив соціокультур. аналіз літописів, зокрема Київ. і Волин., досліджував творчість Ф. Прокоповича, В. Наріжного, М. Гоголя, Т. Шевченка, О. Марковича, Марка Вовчка, М. Костомарова, М. Драгоманова, С. Кравчинського.

Після Лютн. револю­ції 1917 пере­їхав до Росії. Зали­шився противником держ. влади, засудив диктатуру пролетаріату, в якій вбачав причину кра­ху рос. революції. Поверне­н­ня К. на батьківщину стало важливою подією для укр. селян. руху під проводом Н. Махна, який зу­­стрічався зі своїм ідей. вождем, сподіваючись на його допомогу в обʼ­єд­нан­ні анархіст. сил. В ос­тан­ні роки життя працював над книгою «Этика» (1-й том «Происхождение и развитие нравствен­ности» опубл. 1922), у якій виклав морал. основи свого вчен­ня про без­держ. соціалізм, провід. сусп. законом якого є вільна спів­праця, взаємодопомога людей на засаді моральності — природ. продукту еволюції соц. життя. Творчість К. досліджували М. Драгоманов, І. Франко, М. Мо­чульський, М. Лозинський, його праці ви­дано багатьма європ. мо­вами.