Декомпресія

Визначення і загальна характеристика

ДЕКОМПРЕ́СІЯ (від де… і лат. compressio — стискання) — зниження загального тиску навколишнього простору незалежно від того, в якому абсолютному діапазоні воно відбувається. У медицині термін «Д.» може також означати зменшення чи усунення тиску на певний орган або частину тіла, напр., хірург. шляхом. Серед причин стиснення — грижі дисків, скупчення крові чи ін. рідин у порожнинах, підвищення внутр.-черев. тиску. Проблема Д. стала актуал. у 1840-х рр., коли за пропозицією франц. інж. Ж. Тріже для роботи людей під водою почали використовувати кесони — герметичні споруди без дна, в яких людина працює за умов підвищеного тиску, відповідного глибині занурення. Повернення до звичайних умов супроводжується впливом на організм Д., що виявляється симптомокомплексом специфіч. декомпрес. розладів (ДР) аж до смертел. порушень кровообігу та дихання. Одним із найсерйозніших фізіол. наслідків Д. є утворення всередині організму вільних газових бульбашок індиферентного газу (найчастіше азоту), який під час дихання стисненим повітрям розчиняється в крові і тканинах пропорційно до його парціал. тиску і відповідно до коефіцієнта розчинності; при швидкій Д. надлишок азоту із тканин звільняється, але не встигає виділитись із крові через легені назовні, в результаті чого й утворюються бульбашки. Справжню причину ДР встановили у 1880-х рр. П. Бер, а згодом — Дж.-С. Голдейн, що дало змогу розробити способи профілактики (при поверненні людини до умов нормал. атмосфер. тиску швидкість виведення надмір. кількості розчинених газів через кров та легені не повинна перевищувати можливості легень звільнятися від них) та лікування. Серед ДР виділяють профес. кесонну хворобу у водолазів та тих, хто працює в кесонах. Її симптоми: свербіж, кашель, біль у суглобах та м’язах, розлади серц.-судин. системи, запаморочення, порушення мовлення, судоми, паралічі; можливі емболія судин серця із летальним кінцем. Розрізняють легку, середню, важку, смертельну, а також хронічну форми хвороби. На глиб. понад 90 м можлива інтоксикація азотом, оскільки при підвищеному тиску зростає його кількість в організмі, особливо в органах, де багато ліпідів; найбільше уражається нерв. система. Наростання ознак інтоксикації нагадує наркоз (спочатку ейфорія, сміх, галюцинації, недооцінка небезпеки, а далі — депресія аж до втрати свідомості). Вивчення проблеми Д. активізувалося у зв’язку з розвитком авіації, космонавтики та підводного спорту. У льотчиків при підйомі на велику висоту в негерметичній кабіні можуть виникати симптоми, пов’язані з Д., — розширення повітря в кишковику (висотний метеоризм), біль у вухах і лобних пазухах, кровотеча з носа внаслідок розриву дрібних судин. При швидкому перепаді атмосфер. тиску розвивається синдром вибухової Д.: травма легень, серця і великих судин внаслідок різкого підвищення внутр.-легеневого тиску. Розрив альвеол і судин легень призводить до проникнення газових бульбашок у кровоносну систему (газова емболія). Д. небезпечна для екіпажів косміч. кораблів, де її можуть спричинити вичерпування запасів повітря, розгерметизація кабіни внаслідок дефектів конструкції, зіткнення з метеорит. тілами тощо; при цьому вона може виникати повільно і вибухоподібно, майже миттєво. Встановлено, що у випадку розгерметизації кабіни на великій висоті (17,2 км, де тиск становить 47 мм рт. ст., таким він є у водяних парів при т-рі 37° С) одночасно можуть мати місце синдром вибухової Д., розвиток гострої гіпоксії та кесоноподіб. розладів, закипання рідких середовищ організму (при цьому терміч. фактор кипіння відсутній). Як правило, вибухова Д. проявляється в органах, де багато газу, тому найчастіше від її дії страждають легені (розриви, крововиливи), ін. тканини (підшкірна висотна емфізема); коли перепад тиску перевищує 100 мм рт. ст., відбувається проникнення бульбашок газу в капіляри з розвитком повітряної емболії. Пошкодження в організмі, спричинені Д., поділяють на мех., фіз. (повітряна емболія, закипання рідин тощо), хім. (пов’язані з гіпоксією). Серед способів захисту організму в екстремал. умовах розрідженої атмосфери — мех. (підтримання барометр. тиску та парціал. напруги кисню шляхом створення надмір. тиску в легенях і зовн. протитиску на тіло), фармакол. і фіз. (гіпотермія).

Локальну Д. (зниження зовн. тиску навколо певної частини тіла, яку розміщують у барокамеру місцевого впливу) застосовують для лікування захворювань (зокрема периферич. судин, опорно-рухового апарату тощо) та підвищення функціон. можливостей спортсменів. Лікув. та тренувал. ефекти можливі у результаті покращення кровообігу та виходу через розтягнуті пори капілярів деяких біологічно актив. речовин, які не здатні проникнути із крові в міжклітинну рідину за звичайних умов. Найдавнійший прилад для локал. Д. — мед. банки.

Завантажити статтю