Декоративний розпис

ДЕКОРАТИ́ВНИЙ РО́ЗПИС — спосіб декорува­н­ня інтерʼєрів та екс­терʼєрів споруд, творів декоративно-ужиткового мистецтва; один з основних виражальних засобів монументально-декоративного мистецтва. Громад., житл. та культові споруди оздоблюють настін. роз­писами (альфрейні роз­писи, фрески), нар. житло — витинанками, мальовками. Здебільшого композиції від­повід­ають архітектоніці споруд, під­креслюють її кон­структивні особливості, інколи рівномірно покривають архіт. елементи (т. зв. килимова композиція). Д. р. може виконуватися без­посередньо на стіні, під­лозі (роз­писна архіт. кераміка), склепін­ні (плафон) або ж на полотні, що потім прикріплюється на поверх­ню стін (панно). Архіт. споруди декорують фресками, роз­писують темперою, кле­йовим, рідше — олій. живописом, від 2-ї пол. 18 ст. — у техніці гризайль, від кін. 19 ст. — силікат. живописом. Д. р. — вид живопис. декору побут., ритуал.-обряд. та декор. виробів з дерева, глини, фарфору, фаянсу, шамоту, кістки, металу, скла, тканин. Має специф. засоби виразності. Орнаменти та сюжетні зображе­н­ня наносять темперою, олій. та анілін. фарбами; тканини роз­писують па­стою, роз­чиненою на пінен­ні (надає малюнку рельєфності, подіб. до вишивки). У декор.-ужитк. мистецтві існують кілька різновидів Д. р. — під­лак. роз­пис, вос­ковий живопис, під­глазур. роз­пис, надглазур. роз­пис, під­полив. роз­пис ангобами. Роз­маї­т­тям композиц. виріше­н­ня та колориту від­значається керам. роз­пис (декор.-ужитк. посуд, декор. вази і тарелі, архіт. вставки, кахлі), роз­пис на дереві (мальовані скрині, мисники, столи, лави, божники, вулики, вази, ложки, миски, кухлі), роз­пис на склі (декор. та ужитк. посуд), роз­пис писанок. Д. р. виявляє або маскує пластичні особливості матеріалу; під­креслює при­значе­н­ня речі; конкретизує її звʼязок з інтерʼєром чи довкі­л­лям. Колорит, викори­ста­н­ня геом., рослин., зоо- та антропоморф. орнаментів, композиц. схеми (стрічкові, ро­зеткові, централ.-променисті; асиметричні, симетричні) залежать від виду декор.-ужитк. мистецтва, від заг. форми виробів, локал. особливостей та часу їх створе­н­ня.

У первіс. мистецтві роз­пис повністю залежав від при­значе­н­ня виробу, зокрема на речах ритуал. характеру зображували червоною вохрою на кістках тварин солярні символи, меандровий орнамент, магічні знаки (Мізин. стоянка). В епохи міді та бронзи роз­пис стриманіший. Це ритмічно побудовані смуги, спіралі, кола, овали. Роз­писна кераміка трипіл. культури поліхромна; солярні знаки доповнюються зображе­н­ням жінок-богинь, зміїв та ін.; кольори — червоний, чорний, білий.

Д. р. на керам. виробах антич. держав Пн. Причорноморʼя роз­вивався у руслі традицій антич. мистецтва. Най­яскравіше виявився в антич. вазописі. Орнаменти — геометричні та рослин­ні. Сюжетні під­лак. роз­писи виконувалися у червонофігур. та чорнофігур. стилях. Краса людини, її внутр. світу зна­йшли також від­ображе­н­ня у роз­писах боспор. склепів, зокрема Неаполя Скіфського. Збереглися ювелірні твори скіф. періоду цього стилю, який зна­йшов від­ображе­н­ня і роз­виток у тварин. стилі стародав. сх. словʼян.

У роз­писах Київ. Русі творчо пере­осмислено античні, візант., сх. орнам. мотиви та композиц. схеми. Прадавні язичн. символи втрачають оберегове, магічне значе­н­ня, використовуються як декор. елементи. У роз­писах зʼявляються християн. символи (вино­градна лоза, зображе­н­ня риби — символ Христа); образ жінок-богинь (берегинь) з під­нятими вгору руками пере­творився на образ Богоматері (Оранта). Для роз­писів Київ. Русі, зокрема емалей, характерні оповід­ність сюжет. композицій, статичність поз, за­стиглість виразів облич (особливо на ран­ньому етапі роз­витку), пізніше — пози і облич­чя стають жит­тєвішими, набирають характер. рис зображуваного. У роз­писах панують плетінково-тетралог. та рослин. орнаменти. Орнаментиці притаман­на стриманість, інколи навіть сухість вираз. чітких ліній. У роз­писах побут. виробів, зокрема кераміки, зберігаються прадавні словʼян. орнаменти. На посуді та кахлях поширені лінійні й хвилясті зображе­н­ня, що символізують воду, ріку, колесо або коло — символ сонця. У колориті — червоно-коричневий, жовтий, зелений, рідше — блакитний кольори.

Процес становле­н­ня укр. Д. р. зумовлений соц.-екон. та культур. роз­витком. В його основі — давньокиїв. традиції (на різних етапах — тісний контакт із рос. та білорус. мистецтвом); вплив зх.-європ. стилів (Від­родже­н­ня, бароко, класицизм, модерн) та запозиче­н­ня елементів сх. орнаментики (результат торгівлі зі сх. країнами), вплив вірм. колоній на зх.-укр. землях. Укр. Д. р. має чітко виражену фольклорну основу. Йому притаман­ні багатоколірність, мальовничість, мʼякі гнучкі лінії малюнка. Орнаментації укр. Д. р. властиві багатство форм, роз­маї­т­тя композиц. при­йомів і орнам. мотивів (геом., рослин., тварин­них). У рад. час виник новий вид Д. р. на папері та картоні, який виконували живопис. засобами: олій. та анілін. фарбами, акваре­л­лю, гуаш­шю. Оригінальністю і самобутністю від­значаються роботи П. Власенко, М. При­ймаченко, М. Мухи, Т. Пати, Н. Шулик, М. Тимченко, З. Кудіш, Ф. Панка, Т. Гаркавої, А. Пікуша та ін. У с. Петриківка (нині смт Дні­проп. обл.) склалася школа нар. Д. р. — петриківський роз­пис. Нар. укр. роз­писам притаман­ні узагальненість форм, площин­ність, насиченість кольору, викори­ста­н­ня в композиціях фантаст. квітів, звірів, птахів. Мʼяким гумором по­значені роз­писи зі сценами життя українців. У образно-емоц. від­творен­ні навколиш. дійсності від­ображено філос. по­гляди українського народу. На сучас. етапі Д. р. ві­ді­грає дедалі більшу роль у худож. конструюван­ні багатотираж. та пром. виробів, оздоблен­ні інтерʼєрів та екс­терʼєрів громад. споруд, палаців культури, станцій метрополітену тощо.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю