Дем’янюка процес

ДЕМʼЯНЮКА́ Процес — судова справа. Обвинувачений — громадянин США Іван Микола­йович Демʼянюк (03. 04. 1920, с. Дубові Махаринці, нині Козятин. р-ну Вінн. обл. — 17. 03. 2012, комуна Бад-Файльнбах, Німеч­чина). 1940 мобілізований до рад. армії, у травні 1942, під час боїв побл. м. Керч (нині АР Крим), потрапив у полон. Пере­бував у таборах Рівного і м. Холм (Польща). 1944 в Австрії вступив до укр. під­роз­ділів, що мали при­єд­натися до Рос. визв. армії генерала А. Власова, однак до кінця війни так і не брали участі у боях. У таборі для депортованих в амер. зоні окупації закін. курси водіїв, працював у військ. частині. Щоб уникнути депортації до СРСР, де на нього чекало покара­н­ня за звинуваче­н­ням у зраді батьківщині, змінив біогр. дані й 1948 звернувся до амер. влади за до­зволом пере­їхати до США, який отримав 1951. Мешкав у шт. Індіана, згодом — Огайо. 1958 отримав громадянство США. 1977 Департамент справедливості США оприлюднив список осіб, запідозрених у злочинах проти євреїв під час 2-ї світової війни, серед яких був І. Демʼянюк. 25 серпня 1977 Міністерство юстиції США порушило проти нього справу за звинуваче­н­нями у зміні біогр. даних для отрима­н­ня до­зволу на вʼїзд і службі під час війни на­глядачем у нім. концтаборі Треблінка. Справа проти українця — зрадника батьківщини і нім. прислужника була потрібна й рад. кер-ву, щоб від­вернути увагу від порушень прав людини в СРСР; під­тримувати у су­спільстві атмо­сферу страху й нетерпимості до будь-якого інакодумства; зобразити українців зліс. антисемітами та дис­кредитувати укр. нац.-визв. рух. Остан­нє було особливо важливим, оскільки українці на той час обʼ­єд­нувалися з євреями у боротьбі проти рад. тоталітаризму: на Заході створ. укр.-євр. товариство, у Тель-Авіві встановлено памʼятник митрополитові Андрею Шептицькому — рятівникові євреїв від нім. ре­пресій (не­вдовзі зруйнований українофобами), у рад. концтаборах українці та євреї солідаризувалися в акціях протесту (ві­дома 100-денна ланцюгова голодівка 1977). У січні 1980 амер. мільярдер А. Гам­мер, який під­тримував давні дружні від­носини з керівництвом СРСР, привіз із Москви до Ізраїлю сфальсифіков. довід­ку, ви­дану на імʼя І. Демʼянюка, про закінче­н­ня ним курсів під­готовки табір. і поліц. охоронців. 25 червня 1981 І. Демʼянюк по­збавлений амер. громадянства, 28 лютого 1986 — ви­даний Ізраїлю, де 29 вересня 1986 йому офіц. предʼявлені звинуваче­н­ня у злочинах проти людства, євреїв, воєн. злочинах проти пере­слідуваних. 26 листопада 1986 він по­став перед судом. У звинувачувал. акті за­значалось, що допоміжні частини, які складалися пере­важно з українців, діяли разом з чл. СС і виконували всі акти знище­н­ня та пере­слідува­н­ня євр. жертв у таборах. Це стало приводом для антиукр. істерії в Ізраїлі й усьому світі, хоча у самому Ізраїлі лунало чимало й тверезих голосів; дис­кусію навколо процесу по­стійно вів укр.-євр. часопис «Діялоги» (Єрусалим). За 15 місяців на 92-х засі­да­н­нях суду побувало 80 тис. осіб (зокрема школярі). 25 квітня 1987 І. Демʼянюк засудж. до смерт. кари через повіше­н­ня. Однак виникло багато сумнівів щодо ідентифікації І. Демʼянюка і ката Треблінки, ві­домого під прі­звиськом «Іван Грозний» (ним виявився І. Марченко, вбитий у ході пов­ста­н­ня в концтаборі), тому 1993 Верхов. суд Ізраїлю скасував вирок, а 1998 І. Демʼянюка від­новлено у громадянстві США. На поч. 90-х рр. справа І. Демʼянюка використовувалась для роз­палюва­н­ня антиукр. пропаганди і тиску на керівництво України у питан­ні ядер. роз­зброє­н­ня. 2002 амер. влада, не маючи нових матеріалів, знову по­збавила його громадянства за звинуваче­н­ням у приховуван­ні служби в ін. таборах. У січні 2006 федерал. суд США ухвалив ріше­н­ня депортувати І. Демʼянюка в Україну або Польщу. Його апеляція від­хилена у грудні 2006, хоча 86-річ. І. Демʼянюк уже не­здат. до пере­їзду.

Завантажити статтю