ДРОБА́ХА Олександр Іванович (25. 08. 1938, с. Олександрівка Приазовського ра­йону, нині Запорізької області) — поет, публіцист, крає­знавець, громадсько-політичний діяч. Член Національної спілки письмен­ників України (1997). Закінчив Запорізький педагогічний ін­ститут (1960). Учителював на Київщині. 1963 від­відував літературну студію Д. Білоуса, де по­зна­йомився з В. Стусом. Учасник руху шістдесятників, засновник літературної студії «Малинові вітри» у смт Вишгород (нині місто Київської області). На початку 70-х років працював у Київському обласному товаристві охорони памʼяток історії та культури, після ви­ступу з лекцією «Культура Київської Русі» звільнений. Очолював Вишгородську ра­йон­ну організації Товариства української мови та Народного руху України (1989–90). У 1991–94 — за­ступник голови Київської обласної організації Української республіканської партії. Голова ради Вишгородського ра­йон­ного обʼ­єд­на­н­ня «Просвіта» (від 1989). Дебютував добіркою віршів у журналі «Дні­про» (1965, № 10). Автор поетичних збірок «Папороть» (1969), «Твердиня весни» (1983), «Вишгород серця» (1987), «Українська весна» (2000; усі — Київ), історико-літературно-крає­знавчої книги «Історичний календар Вишгородщини» (Вишгород; К., 1996), буклета «Межигірський Спас» (2005), збірки історико-літературних есе «Вишгород семи вітрів» (1999), «Україна нашого життя» (2006), художньо-документальних повістей «Велике серце Геть­манщини», ви­браних поезій «Чар-цвіт руки» (обидві — 2008; усі — Київ). Як публіцист ви­ступає на теми української державності, від­новле­н­ня і збереже­н­ня національних святинь тощо. До поетичних збірок Д. уві­йшли вірші громадянського звуча­н­ня, у більшості з них від­ображено напругу боротьби у вирі політичних змагань.