ДРОЗДО́В Микола Михайлович (1849, Рязан. губ., Росія — 28. 02. 1918, за ін. даними — 10. 01. 1919, Київ) — латиніст, бібле­їст, патролог. Доктор богословʼя (1902). Державні нагороди Рос. імперії. Закін. Рязан. духовну семінарію (1872) та Київ. духовну академію (1876) зі ступ. кандидата, де був залишений для під­готовки до професор. зва­н­ня з класич. мов. Від 1876 — доцент, від 1883 — екс­траординар., від 1901 — ординар., від 1902 — засл. ординар., від 1910 — позаштат. професор кафедри лат. мови та літ-ри цієї Академії (1906–11 — чл. її правлі­н­ня), водночас 1884–93 — окремий цензор з іноз. літ-ри у Києві. У 1879–80 пере­бував у наук. від­ряджен­ні в Німеч­чині (Ляйпциґ, Берлін) та Італії (Рим, Мілан). 1876 захистив магістер. дис., присвяч. книзі Юдиф, 1901 — доктор. дис. за книгою Товіт. З поч. 20 ст. ви­ступав за демократизацію академ. життя. У червні 1917 при­єд­нався до групи колег, які ви­ступили за від­кри­т­тя у Києві Вищих богослов. курсів для жінок.