ДРОЗДО́В-МИШКІ́ВСЬКИЙ Степан Леонті­йович (27. 03. 1867, с. Корнилівка Моги- льов. губ., нині Білорусь — після вересня 1933) — музеє­знавець, археолог. Член Полтав., Черніг. і Саратов. (Росія) учених архів. комісій, Моск. Бородін. товариства, Могильов. церк.-істор. товариства. Закін. Мстислав. міське училище (нині Білорусь, 1880). Працював в Уман. (нині Черкас. обл., 1885–92) і Київ. (1892–1900) пошт. конторах; нач. пошти м-ка Ківшувата (нині село Таращан. р-ну Київ. обл., 1900–11); у Білоцерків. поштово-телегр. конторі (1911–12); нач. Канів. поштово-телегр. контори (нині Черкас. обл., 1912–15). На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. спілкувався з В. Антоновичем, О. Кониським, І. Нечуєм Левицьким, С. Єфремовим, М. Біляшівським, К. Болсуновським, В. Щербаківським, під впливом яких захопився зі­бра­н­ням предметів старовини, нумізматикою, археологією, зокрема 1913 брав участь в археол. роз­копках побл. с. Ліпляве (нині Канів. р-ну Черкас. обл.). Від 1915 мешкав у Києві. 1917–18 навч. у Київ. археол. ін­ституті, 1918 очолив робочу групу зі створе­н­ня Музею історії звʼязку (його перший дир.). На­прикінці 1918 пере­їхав до Білої Церкви, де очолив поштово-телегр. контору. 1919 при­знач. зав. музею місц. «Просвіти», для оформле­н­ня екс­позиції якого пере­дав власну колекцію старовин. меблів, посуду, предметів церк. ужитку; від 1920 — товариш голови ради Комітету охорони памʼяток старовини і мистецтва на Білцерківщині, згодом — голова Білоцерків. повіт. комітету охорони памʼяток; 1924–27 — зав. Білоцерків. окруж. музею. Учас- ник 1-го Всеукр. зʼ­їзду архів. працівників (1926). Від 1930 — на пенсії. Мешкав на Могилів- щині, згодом пере­їхав у Черкаси. Подальша доля неві­дома.