Котарбінський Тадеуш-Мар’ян

Визначення і загальна характеристика

КОТАРБІ́НСЬКИЙ Тадеуш-Марʼян (Kotarbiński Ta­deusz Marian; 31. 03. 1886, Варшава — 03. 03. 1981, там само) — польський філософ. Дійсний член (1952) та президент (1957–62) Польс. АН. Іноз. чл. Британ. ака­демії, АН Болгарії, Сербії, СРСР, Монголії. Вільний слухач Яґел­лон. університету в Кракові (1906–07), закін. Львів. університет (1912). Від­тоді викладав класичні мови у гімназії ім. М. Рея у Варшаві. Від 1918 — у Варшав. університеті (з пере­рвою): проф., від 1919 — над­звич. проф., від 1929 — звич. проф., 1951–61 — проф., завідувач кафедри логіки; 1945–49 — ректор, завідувач кафедри філософії Університету у м. Лодзь. Пред­ставник львів.-варшав. школи неопозитивізму й аналіт. філософії. Брав активну участь у культур. й громад. житті, ви­ступав проти клерикалізму, націоналізму й антисемітизму. Прихильник лівого кри­ла соц. руху. Один із засн. праксео­логії як заг. теорії досягне­н­ня ефективності ро­зумо­вої та фіз. праці. Організатор і кер. лаб. праксеології при АН. Досліджував про­блеми онтології, теорії пі­зна­н­ня, формал. логіки. Тлумачив філософію як сукуп­ність дисциплін із філос. спрямува­н­ням, серед яких ви­окрем­лював філософію — як по­гляд на світ, як конструюва­н­ня ідеалу, як шлях до самопі­зна­н­ня та як кри­тику зна­н­ня (теорію пі­зна­н­ня). Залишався найбільш прихильним до логіки й теорії пі­зна­н­ня. Від­кидав картезіан. дуалізм душі й тіла, наполягав на соматич. монізмі. Сформулював кон­цепцію онтології, яку на­звав реїз­мом (близьку до матеріалізму). Цю систему ви­значав також як конкретизм (ви­знавав існува­н­ня без­лічі конкрет. тіл) або пансоматизм (заперечував можли­вість існува­н­ня нетілес. обʼєктів — «будь-яка душа є тілом»). Пере­­конував, що існують тільки конкретні речі або тіла, а все, що поза ними, — стосунки, вартості, по­гляди, — не мають самост. існува­н­ня. Кожен обʼєкт є річчю; жоден обʼєкт не є станом, від­но­ше­н­ням чи властивістю. Стверджував, що пі­знається тільки те, що дійсно існує («речі»). За К., поня­т­тя «річ» тотожне «зовн. предмету» (фіз. тілу). Те саме сто­сується субʼєктів-спо­стерігачів, які є тілес. істотами, локалізов. у просторі та часі. Принципи реїз­му за­стосовував до семантики: кожному імені (терміну) має від­­повід­ати реал. річ; заг. імена, на­з­ви властивостей, від­носин, по­ложень речей («факти») і подій («акти») слід роз­глядати як метафори чи скороче­н­ня. Пров. ідеї К. — вимога ясного ро­зуму й ви­з­на­н­ня здорового глузду. Автор концепції «незалежної етики» — в сенсі незалежності від ідеології чи транс­цендент. від­ноше­н­ня лю­дини до позаматеріал. світу. Про­понував не онтологічне, а мето­дол. об­ґрунтува­н­ня етич. теорії. Сенс морал. поведінки потрібно шукати у вияснен­ні стосунку лю­дини до людини, або в антропологічно-істор. під­ході. Йдеться про секуляр. контекст «незалеж. етики». Ви­значав су­спільно-етич. по­с­туп через факти люд. поштивос­ті й ганебності, а не через абстракції «добро» і «зло». У цьому сенсі К. роз­робив концепцію «надій. порадника», або «опікуна, на якого можна покластися»; ви­значаючи її у контекс­ті заг. праксеології та успішності діянь людини. За цією кон­цепцією, доб­розичливим порадником є люди­на, яка не використовує іншого у влас. інтересах. У 1950-х рр. філософію К. під­давали критиці з позицій ортодоксал. марксиз­му, пред­ставники якого закида­ли йому нехтува­н­ня діалектикою та надмірне захопле­н­ня семантикою, яку вважали у комуніст. таборі основою «реакц. зх. філософії». К. — філософ класич. ти­пу, який спричинив інтелектуал. зруше­н­ня.

Пр.: Elementy teorii poznania, logiki for­malnej i metodologii nauk. Lwów, 1929; Czyn. Lwów, 1937; Tractat o dobrej robocie. Warsza­wa, 1955; Course logiki dla prawników. War­sawa, 1955; Wykady z dziejów logiki. Łódź, 1957; Gnosiology. The Scientific Approach to the Theory of Knowledge. Warszawa; Oxford, 1966; Reism: Issues and Pro­spects. 1968; Medytacje o zyciu godziwym. War­sza­wa, 1994.

А. Ф. Карась

Завантажити статтю