Дмитрієвський Олексій Опанасович

Визначення і загальна характеристика

ДМИТРІЄ́ВСЬКИЙ Олексій Опанасович (Дмитриевский Алексей Афанасьевич; 11. 03. 1856, ст. Дуреновська Астрахан. губ., Росія — 10. 08. 1929, Ленінград, нині С.-Петербург) — російський богослов-літургіст, церковний археолог. Доктор церк. історії (1896). Державні нагороди Рос. імперії. Закін. Казан. духовну академію зі званням канд. богослов’я (1882), де відтоді й працював приват-доцент і доцент Магістер. дис. «Богослужение в Русской Церкви в XVI веке. Ч. 1: Службы круга седмичного и годичного и чинопоследования таинств с приложением греческих текстов» (Казань, 1884) відзначена академ. премією митрополита Макарія. Від 1884 — у Київ. духов. академії: від 1894 — екстраординар., від 1896 — ординар., від 1907 — засл. ординар. професор кафедри церк. археології та літургіки. Для вивчення стародав. рукописів, літургій. практик і монашого життя здійснював регулярні подорожі по святинях християн. Сх. (особливо часто на Афон), Італії, Франції, Німеччини; свої спостереження публікував у статтях та книгах, які здобули статус класичних. Період викладання ним літургіки й церк. археології у Київ. духов. академії став епохою розквіту цих галузей богослов’я у Києві й зумовив появу київ. школи церк. археології. Постій. чл. і доповідач Церк.-істор. та археол. товариства при Академії, за завданням якого описав грец. рукописи ніжин. храмів і монастирів. Єдиний із проф. Київ. духов. академії, обраний член-кореспондент С.-Петербур. АН (1903). Почес. чл. усіх 4-х Духов. академій Рос. імперії. Через конфлікти з колегами (проф. М. Петровим стосовно Церк.-археол. музею і проф. К. Поповим стосовно критики праці Д. про афон. монашество) вийшов зі складу Церк.-істор. та археол. товариства і залишив Академію. У 1907–19 — вчений секр. Православ. Палестин. товариства; 1918–20 — професор кафедри історії та грец. мови, водночас у 1919–20 — проректор Астрахан. університету; від 1920 — у Петрограді (нині С.-Петербург): проф. літургіки Богослов.-пастир. училища (1920–28) і Вищих богослов. курсів (1923–28). Виконував обов’язки дійс. чл. Слов’ян. комісії АН, від 1923 — Русько-візантій. комісії. Тричі був заарешт.: 1919 — у справі «білого руху», 1922 — у справі вилучення церк. цінностей (засудж. на рік умовно), 1929 — у справі гуртка «Воскресение». Помер відразу після звільнення з-під остан. арешту, похов. на Олександро-Невському кладовищі. Всі осн. праці Д. обов’язкові для вивчення православ. священнослужителями та богословами, особливо цінна серед них — 3-том. «Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока» (доктор. дис., К., 1895, 1901; Петроград, 1917). Значна частина твор. спадщини Д. (4–5 т. «Описания литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока») та його численне листування (зокрема з київ. ученими й укр. діячами загалом) і досі залишаються невиданими.

Завантажити статтю