Дніпровське зледеніння
ДНІПРО́ВСЬКЕ ЗЛЕДЕНІ́ННЯ — максимальне материкове зледеніння у Східній Європі, що відбулося в середньому плейстоцені. Ін. назва — рісське зледеніння. Назву запропонував 1926 рос. геолог О. Павлов. Льодовик перекривав майже все Придніпров’я та значну частину бас. Прип’яті, у пд. напрямку він досягав гирла р. Ворскла (46° пн. ш.). Потуж. льоду на Пн., у центр. частині льодовик. щита досягала 3 км, побл. кінця льодовик. язика — 400–500 м. У розвитку дніпров. льодовика встановлено 3 гол. етапи: трансгресивний (наступаючий), регресивний (відступаючий) та стагнації (пасив. танення). Тривалість Д. з. за даними ізотоп. та термолюмінесцент. методів — 280–260 тис. р. Впродовж його існував суворий континентал. клімат, рослин. покрив був бідний (переважали ландшафти тундростепу та тундролісостепу), кількість опадів становила бл. 300 мм на рік. Дніпров. льодовик після свого відступу залишив товщу 3–5 м валун. глини (морени), а також водно-льодовик. та озерно-льодовик. піски і суглинки, численні льодовик. форми рельєфу: ози, ками, друмліни, моренні гряди.
Рекомендована література
- Стратиграфія УРСР. Т. 11. Антропоген. К., 1989;
- Матошко А. В., Чугунный Ю. Г. Днепровское оледенение территории Украины. К., 1993.
Завантажити статтю
