ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Дніпровсько-Бузький лиман

ДНІПРО́ВСЬКО-БУ́ЗЬКИЙ ЛИМА́Н – відкритий лиман у північній частині Чорного моря в межах Миколаївської та Херсонської областей. Його формують Дніпров. лиман (довж. 60 км, шир. 16 км) та Бузький лиман (довж. 50 км, шир. 2–10 км). Відкривається в Чорне море протокою (шир. 3,6 км) між Очаків. мисом і стрілкою Кінбурн. коси. Пл. бл. 950 км2 (найбільший в Україні), об’єм води 4,25 км3. Глиб. від 2 до 6–7 м, місцями (Станіслав. яма та ін.) до 10–13 м; у штучному судноплав. каналі, що з’єднує дніпров. порти з Чорним морем, глиб. до 10–15 м. Утворився Д.-Б. л. внаслідок трансгресії мор. вод у пониззя Дніпра і Пд. Бугу. Пд. береги низькі, піщані, вкриті густими заростями очерету південного, різних видів осоки, водно-болот. різнотрав’я, місцями є зарості верболозів; пн. береги переважно високі (до 20–30 м), складені глинисто-піщаними породами, обривисті (з відслоненнями лесів), лише на окремих ділянках трапляються піщано-черепашкові коси. У дуже холодні зими замерзає на 2–3 місяці. Дно біля кіс піщане, на глибині вкрите суглинисто-супіщаними мулами. Бл. 25–30 % річк. стоку Дніпра та Пд. Бугу витрачається на зрошення та пром. водопостачання, що зумовлює зростання рівня солоності води у лимані: в Зх. частині до 8–18 ‰, в центр. (поверхневі шари) – 2,5–3,5 ‰, у Сх. побл. авандельти Дніпра – 0,5–3 ‰. Підвищення солоності призводить до розшарування на верхній шар прісної та придон. шар солоної води з вмістом чорномор. сірководню, що фарватером судноплав. каналу потрапляють з лиману в Дніпро внаслідок нагінних явищ. Це погіршує умови життя прісновод. організмів, зокрема нересту багатьох видів риб, та сприяє поширенню мор. видів фіто- й зоопланктону та риб, зокрема тюльки. Інколи навесні у лиман і далі в Дніпро (до гирла Інгульця) запливають чорномор. дельфіни. Збільшення стоку біоген. речовин з Кахов. водосховища спричиняє евтрофікацію та шкідливе «цвітіння» вод лиману влітку. Д.-Б. л. має важливе транспортне (осн. порти Миколаїв, Очаків) та рибопром. значення; його береги – р-н рекреації. У Зх. частині лівого берега до лиману прилягає ділянка Чорноморського біосферного заповідника – Волижин ліс. Смуга акваторії лиману біля Пн. берега входить до складу ландшафт. заказників заг.-держ. значен-ня Станіславський та Олександрійський. Тут зимує багато птахів, серед них занес. до Червоної книги України – казарка червоновола, гоголь, крохаль довгоносий. У водах лиману зустрічаються рідкісні види фауни (представники родів іфігенела, ніфарг, гмеліна, мізида, аксонолайм) та флори (білоцвіт літній, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий, сальвінія плаваюча), включені до Червоної книги України.

Літ.: Природа Херсонської області. Фізико-географічний нарис. К., 1998; Бойко М. Ф., Чорний С. Г. Екологія Херсонщини. Хн., 2001.

М. Ф. Бойко

Рекомендована література

  1. Природа Херсонської області. Фізико-географічний нарис. К., 1998;Google Scholar
  2. Бойко М. Ф., Чорний С. Г. Екологія Херсонщини. Хн., 2001.Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Дніпровсько-Бузький лиман / М. Ф. Бойко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-22209

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

8-й

Дата виходу друком тому:

2008

Дата останньої редакції статті:

2008

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Водойми

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

22209

Кількість переглядів цього року:

78

Схожі статті

Каланчак
Водойми  | Том 12 | 2012
Т. В. Кунафіна
Гарбузинка
Водойми  | Том 5 | 2006
О. І. Слюсар
Замчиське
Водойми  | Том 10 | 2010
Т. С. Павловська

Нагору