Добровільне пожежне товариство України

Визначення і загальна характеристика

ДОБРОВІ́ЛЬНЕ ПОЖЕ́ЖНЕ ТОВАРИ́СТВО УКРАЇ́НИ Створе­н­ня перших добровіл. пожеж. дружин в укр. містах у 17 ст. повʼязане з пошире­н­ням маґдебур. права та ростом цехового ремесла. Магістрати міст видавали спец. ін­струкції для чл. пром. і торг. цехів щодо організації гасі­н­ня пожеж. Між чл. цехів роз­поділялись обовʼязки на випадок пожежі, а також інвентар, який вони повин­ні були брати з собою. Від­повід­альність за дії чл. цехових т-в несли кер. цехів. Однак ви­зна­н­ня і роз­пов-сюдже­н­ня на держ. рівні така форма громад. взаємодопомоги набула лише у 2-й пол. 19 ст. Перші добровіл. пожежні товариства на укр. землях створ. 1861 у Одесі та Станіславі (нині Івано-Франківськ); 1868 — у Львові та Камʼянці-Подільському (нині Хмельн. обл.); масова організація добровіл. пожеж. формувань роз­почалась у 90-х рр. 19 ст. (поділялись на 3 категорії: міські, обʼєктові та сільс., а їх чл. організовувались у бо­йові під­роз­діли — команди та дружини). 1896 МВС Рос. імперії затвердило типовий статут міських пожеж. т-в, згідно з яким вони складались із почес. і дійс. чл. та добродійників. Ново­утвор. товариства поширювали зна­н­ня з пожеж. без­пеки; організовували ви­ставки, показові ви­ступи, бесіди протипожеж. тематики; брали на себе обовʼязок не лише надавати насел. допомогу в ліквідації пожеж, але й протидіяти стихій. лихам. Для узагальне­н­ня і обміну досві­дом 1872 проведено зʼїзд делегатів добровіл. пожеж. т-в Галичини, в якому взяли участь 8 добровіл. пожеж. т-в і 4 міські корпуси. Вагомим результатом зʼ­їзду стало заснува­н­ня кра­йової спілки добровіл. пожежників Галичини і Лодомерії з князівством Краківським. Знач. поштовх роз­витку пожеж. добровільництва у Над­дні­прян. Україні надало заснува­н­ня 1893 Рос. пожеж. товариства (згодом Всерос. добровіл. пожежне товариство), з ініціативи якого 1906 у С.-Петербурзі від­крито курси, що готували керівників пожеж. під­роз­ділів. Під патронатом товариства 1892–95 виходив перший у Росії спеціалізов. часопис «Пожарный». З приходом до влади більшовиків виникла низка конфліктів між Раднаркомом і Всерос. добровіл. пожеж. товариством, зокрема у квітні 1919 на 9-му зʼ­їзді остан­нього його керівництво висунуло тезу про доцільність існува­н­ня пожеж. справи у державі поза політикою. У від­повідь у травні того ж року колегія Пожежно-страхового від­ділу Вищої ради нар. господарства РФ припинила діяльність Всерос. добровіл. пожеж. товариства і пере­дала його майно профес. пожеж. охороні. Проте критич. стан із пожеж. без­пекою та від­сутність до­стат. фінансува­н­ня і тех. забезпече­н­ня профес. пожеж. охорони змусили рад. керівництво повернутися до пожеж. добровільництва. 1924 НКВС РФ затвердив статут добровіл. пожеж. т-в, продубльований від­повід. наркоматом УСРР. По­становою РНК СРСР від 21 лютого 1925 цим організаціям на­дано низку пільг, серед яких — без­коштовне викори­ста­н­ня служб. приміщень і звільне­н­ня від пром. податку. 2 листопада 1939 по­становою РНК СРСР введено в дію Положе­н­ня про пожежну охорону сільс. насел. пунктів. 2 березня 1954 РМ СРСР прийняла По­станову «Про організацію добровільних пожежних дружин на промислових під­приємствах та інших обʼєктах міністерств і ві­домств». Формува­н­ня дружин від­бувалося за добровіл. принципом із числа робітників та інж.-тех. працівників, яким виповнилося 18 р. Лише 1957 делегати конф. обл. протипожеж. т-в ухвалили ріше­н­ня про обʼ­єд­на­н­ня в Укр. респ. добровіл. протипожежне товариство (по­становою РМ УРСР від 31 березня 1958 затв. його статут). Член товариства пропагували та поширювали серед насел. зна­н­ня з пожеж. без­пеки; здійснювали громад. контроль за дотрима­н­ням правил пожеж. без­пеки у нар. госп-ві; проводили профілактичні та організац.-масові заходи, спрямовані на попередже­н­ня та гасі­н­ня пожеж. Також вони організовували діяльність юнац. добровіл. пожеж. дружин (від­повід­не положе­н­ня вступило в дію 21 квітня 1958). З часом створ. вироб. матеріал.-тех. базу для викона­н­ня робіт і на­да­н­ня послуг протипожеж. при­значе­н­ня. Прибутки, отримані від вироб. діяль-ності, спрямовувались, у першу чергу, на пожежно-профілакт. діяльність. Крім того, значна їх частина направлена на зміцне­н­ня матеріал.-тех. бази пожеж. охорони.

Після здобу­т­тя Україною незалежності 22 листопада 1991 від­бувся 2-й зʼїзд Укр. респ. добровіл. протипожеж. товариства, на якому ухвалено новий статут і змінено назву на сучасну — Д. п. т. У. Нині товариство обʼ­єд­нує Крим. респ., 24 обл., Київ. і Севастоп. міські, понад 300 між­рай., рай., міських та рай. у містах і бл. 3-х тис. первин. організацій, утримує 200 штат. працівників (загалом 28 тис. індивідуал. і 242 колектив. чл.). У школах функціонують бл. 7-ми тис. дружин юних пожежників. При товаристві діють Київ. навч. комбінат і Черніг. навч. пункт. У структурі Д. п. т. У. — 5 спец. під­приємств «Пожежтехніка», 31 спеціалізов. ремонтно-буд. під­приємство протипожеж. робіт, під­приємство «Захист», що виготовляють та реалізують засоби пожежогасі­н­ня й пожежно-тех. обладна­н­ня.

Літ.: Голубев С. Г. и др. Пожарное дело в СССР. Москва, 1968; Томіленко А. Г. Діяльність добровільних пожежних товариств на Прав­обережній Україні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.) // Нац. університет «Києво-Могилян. Академія». Микол. філія. Наук. пр. Т. 5. Істор. науки. М., 2000; Давиденко В. С. Про­блеми сьогоде­н­ня та пер­спективи під­вище­н­ня ролі Добровільного пожежного товариства України у забезпечен­ні пожежної без­пеки в державі // Пожежна без­пека: Зб. наук. пр. Л., 2001; Томіленко А. Г. Організація пожежної справи в селах Подні­провʼя у 1918–1926 рр. // Укр. селянин: Зб. наук. пр. Чк., 2002.

А. Г. Томіленко

Завантажити статтю