КРУ́ТЕНЬ Єв­граф Микола­йович (17(29). 12. 1890, Київ — 06(19). 06. 1917, побл. с. Плотича, нині Тер­нопільського ра­йону Тернопільскої обл.) — війсь­ковий льотчик. Закінчив Київський кадетський корпус (1908), Костянтинівське артилерійське училище (Санкт-Пе­тербург, 1911), Гатчинську авіаційну школу по­близу Санкт-Пе­тербурга (1914). Служив у 4-й кінно-артилерійській батареї, 2-му кінно-гірському артилерійському дивізіоні (1911–1913). Від серпня 1913 — льотчик-спо­стерігач 3-ї авіароти у Києві, пере­бував в 11-му авіазагоні під командува­н­ням П. Нестеро­ва. Восени 1913 брав участь у маневрах Київського військового округу. Під час на­вча­н­ня у Гатчинській авіаційній шко­лі 1914 двічі виконав «мертву петлю» П. Нестерова на двомісному літаку «Фарман», брав участь у пере­льоті Гатчина–­Псков–Риґа–Ревель (нині Тал­лінн)–Гатчина. Від жовтня 1914 — на фронтах 1-ї світової війни: спочатку служив у 21-му корпусному авіазагоні у скла­ді 2-ї армії Пів­нічно-Західного фронту (згодом — Західний фронт), від червня 1915 — виконувач обов'язків начальника 2-го армійського авіа­загону, від червня 1916 — командир 2-го авіазагону винищувачів. Навесні 1916 ви­пробовував, а також здійснював при­йма­н­ня нових літаків на заводі «Дукс» (Мос­ква).

У листопаді 1916 — березні 1917 був у від­ряджен­ні у Франції, де ви­вчав бо­йовий досвід союзників та опановував нові типи винищувачів. Здійснив низ­ку бо­йових вильотів у ра­йоні міст Амʼєн і Нансі. Після поверне­н­ня до Росії, від травня 1917 — командир 2-ї бо­йової авіа­групи на Пів­ден­но-Західному фронті, яка діяла у ра­йоні Тернопіль–Радивилів. Упродовж 1914–17 К. на літаках «Фарман», «Нью­пор», «Вуазен» виконував вильоти на роз­відку й бомбардува­н­ня; у повітряних боях збив, за різними даними, від 5-ти до 20-ти німецьких і ав­стрійських літаків. Від­значений російськими та французькими бо­йовими нагородами. Автор низки наукових посібників (зокрема «Тип ап­парата истребителя», «Кричащие нужды рус­ской авиации»; обидва — Петро­град, 1917), у яких роз­робив основи щодо веде­н­ня повітряного бою, вдосконале­н­ня бо­йової під­готовки льотчиків і технічного оснаще­н­ня ВПС, ініціював впровадже­н­ня бо­йових вильотів парою винищувачів, за­пропонував обмежити вплив зарубіжних ін­структорів у російській авіації. Загинув, повертаючись із бо­йо­вого вильоту, внаслідок не­вдалої посадки із ви­мкнутим двигуном. Спочатку був похований у Ви­дубицькому монастирі, 1973 пере­по­хований поруч із могилою П. Нестерова на Лукʼянівському цвинтарі Києва.