Крутова-Шестак Надія Петрівна

КРУ́ТОВА-ШЕСТА́К Надія Петрівна (21. 04. 1962, м. Копєйськ Челябін. обл., РФ) — естрадна співачка, педагог. Дружина В. Крутова. Нар. арт. України (1998). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2000). Міжнар. премія ім. В. Винниченка (2001). Лауреатка низки конкурсів та фестивалів, зокрема Респ. конкурсу арт. естради (Хмельницький, 1986), Всесоюз. конкурсу виконавців країн соціаліст. Співдружності (м. Ялта, нині АР Крим, 1988), Міжнар. конкурсу профес. вокалістів (Вільнюс, 1993). Закін. Київ. інститут культури (1983, диригент.-хор. відділ.; кл. С. Павлюченка), Держ. муз.-пед. інститут ім. Гнесіних (Москва, 1991; кл. О. Градського). 1983–93 — солістка Укрконцерту (вокал.-інструм. ансамбль «Мрія», творчі колективи М. Гнатюка, В. Сафонова, М. Мозгового); 1993–2000 — ред. та ведуча Нац. телекомпанії України, зокрема була авторкою передачі «Із особистого життя артистів» (усі — Київ). Авторка і ведуча програми «Співуча Україна» на рос. радіо в Москві (2001). У репертуарі — програми: «На щастя, на долю», «Зустрічаймо любов», «З вами назавжди», «Тільки справжня любов», «Я починаю все спочатку», «Сину, Ангеле мій», «Наречена у дитинстві Надією», «Про найдорожче», «Віри, Любові». Серед найвідоміших пісень — «Сину, Ангеле мій» (сл. власні, музика В. Спасова), «Минає день, минає ніч» (сл. Ю. Рибчинського), «Горицвіт» (сл. А. Драгомирецького; обидві — музика М. Мозгового), «Я починаю все спочатку» (сл. В. Крищенка, музика Г. Татарченка), «На водопаді» (сл. В. Гостюка, музика О. Гавриша), «Мамо, тобі низесенько вклонюсь» (сл. В. Крищенка, музика Я. Борути), «Чоловічий вогонь» (сл. С. Галябарди, музика А. Святогорова), «Черемшина» (сл. М. Юрійчука, музика В. Михайлюка). Записала аудіоальбоми: «Я починаю все спочатку» (1998), «Сину, Ангеле мій» (1999), «Волошка», «Я пишаюся тобою, батько!», «Наречена у дитинстві Надією» (усі — 2000), «Ностальгія» (2001). Гастролі у країнах СНД, Литві, Ізраїлі. К.-Ш. — голова пісен. журі Всеукр. благодій. фестивалю мистецтв «Майбутнє України — діти» Міжнар. доброчин. фонду «Українська хата» (Київ, 2000–06).

Літ.: Рудаков М. В добро і любов треба вірити // Уряд. кур’єр. 1997, 4 лют.; Його ж. Н. Шестак — жіночий символ України // Поділ і ми. 2000. № 2.

М. І. Рудаков