Давній Галич Національний історико-культурний заповідник
Визначення і загальна характеристика
«ДА́ВНІЙ ГА́ЛИЧ» Національний історико-культурний заповідник Засновано 1994 у Галицькому р-ні Івано-Франківської обл. на базі комплексу памʼяток історії та архітектури стольного міста галиц. і галицько-волин. князів 12–13 ст. з метою збереження та відновлення істор.-культурного і природного середовища давнього Галича; проведення науково-дослідних робіт з вивчення історії давнього Галича і Галицько-Волинського князівства, їх памʼяток історії, культури та природи; популяризації історичних, екологічних знань; надання методичної допомоги закладам культури, освіти і науково-дослідним закладам. Підпорядкований Міністерству культури і туризму України. У його структурі — генеральна дирекція; відділи: охорони культур. спадщини, охорони природи заповід. ландшафтів, фондів, археології, істор., наук.-освіт., худож.-реставрац., інформ.-видавн., фінансово-екон., інж.-вироб., госп.; музеї: історії давнього Галича, нар. архітектури та побуту Прикарпаття (обидва — с. Крилос), караїм. історії та культури (м. Галич), наук.-метод. б-ка. Поряд з обʼєктами, які використовують за прямим призначенням (храм св. Пантелеймона 12 ст. у с. Шевченкове, церква Різдва Христового 13–17 ст. у м. Галич, Успен. церква 16 ст. у с. Крилос, костел кармелітів 17 ст. у смт Більшівці), тут знаходяться фундаменти 14-ти літопис. церков 12–13 ст., залишки кафедрал. Успен. собору 12 ст. з місцем поховання князя Ярослава Осмомисла, літописна «Галичина могила», фрагменти Галиц. замку (9, 14, 17 ст.), 118 памʼяток археології, 4 історико-ландшафтні заповідні зони. В експозиціях Музею історії давнього Галича (засн. 1960 як філія Івано-Фр. краєзнав. музею) представлений широкий спектр експонатів, отриманих у результаті археол. дослідж. давньогалиц. городища та його околиць: камʼяна антропоморфна стела, виявлена на правому березі Дністра в урочищі Гробиська, яка належить до ямної культури (3 тис. р. до н. е.) і є першою знахідкою, що свідчить про проникнення племен цієї культури на Верхній Дністер; Межигорец. скарб бронз. доби (бойова сокира та золоті підвіски); памʼятки липиц. і черняхів. культур — римські монети, посуд, фібули та ін. Памʼятки 6–7 ст. н. е., коли Прикарпаття заселяли сх.-словʼян. племена, представлені амфорами для зберігання зерна, заліз. виробами, прикрасами; княжа доба (12–13 ст.) — виробами ремісників, ювелірів, зброєю, керамікою. У фондах зберігається колекція фрагментів білокамʼяних храмів 12–13 ст.: орнаментов. керам. плитки, камʼяні саркофаги, фрагменти фрескового розпису. На тер. Музею нар. архітектури та побуту Прикарпаття (засн. 1979, площа — 6,9 га) представлені памʼятки архітектури 4-х етногр. регіонів Івано-Фр. обл.: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Серед них — зрубні хата поч. 19 ст. і стодола кін. 19 ст. із с. Вікторів Галиц. р-ну, олійня поч. 19 ст. із с. Олеша Тлумац. р-ну, бойків. хата 1878 р. із с. Поляниця Долин. р-ну, деревʼяна церква кін. 19 ст. (відреставрована у 40-х рр. 20 ст.) із с. Поплавники Галиц. р-ну. В інтерʼєрах памʼяток, в умовах, наближених до природ., представлені предмети побуту, знаряддя виробництва, одяг тощо. Кожна з етногр. зон розпланована у мікрорельєфі місцевості, опоряджена малими архіт. формами. У Музеї караїм. історії та культури зібрані культові й обрядові речі галиц. караїмів: реліг. книги 16–17 ст., інвентар храму-кенаси, молитов. шарф і печатка газана — караїм. священнослужителя, згорток Тори, бронз. семисвічники (менори), побут. речі. Співроб. заповідника організували й провели низку наук. конф. і круглих столів, зокрема у Торонто — «Галичу 1100» (1996), у м. Галич — «Витоки нашої писемності» (1997), «Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України» (1998), «Князь і король Данило: проблеми історії, суспільства, держави і церкви» (2001), «Караїми Галича: історія та культура» (2002), «Дослідники Галицької землі» (2005), «Успенський собор Галича. Минуле і сучасність» (2005–06).
Літ.: Дідух В. Галич: Літ.-мист. вид. Л., 2004; Береговський О. Національний заповідник «Давній Галич» // Музеї України. 2005. № 4.
В. М. Дідух
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
