Данильченко Андрій Вікторович

ДАНИ́ЛЬЧЕНКО Андрій Вікторович (17. 11. 1951, Київ) — культурний діяч. Син В. Данильченка. Заслужений діяч мистецтв України (2007). Навч. у Харків. ін­ституті радіо­електроніки (1969–73), закін. Київ. ін­ститут театр. мистецтва (1982; викл. Ю. Бобошко, Д. Горбачов, А. Поляков). Від­тоді до 1986 — науковий спів­робітник Респ. наук.-метод. центру нар. творчості; 1986–93 — ред., сценарист, виконавчий продюсер Нац. кінематики України; 1993–95 — старший науковий спів­робітник, заст. завідувач від­ділу служби інформ.-аналітич. забезпече­н­ня вищих органів влади при НБУВ. Від 1995 — на телебачен­ні. Був гол. ред. і ведучим про­грам «Анонс-Сенс» (УТ–1, 1995–96), «Ранкове ревю» (телека­нал «Інтер», 1996–97), «Сни на­прокат» (ТРК «Київ», 1996), «Медичний тижневик» (телека­нали ЮТАР, ТЕТ, 1996–99), «Медичний тижневик 36.6» (1999–2001), «Формула 36.6» (2002; обидві — УТ–1), «Ін­новація», «5 океан» (обидві — 5 канал, 2003–05). Від 2006 — гол. ред. твор. обʼ­єд­на­н­ня докум. і худож. фільмів Нац. телекомпанії України (Київ). Автор сценаріїв д/ф «Казимир Великий, або Малевич Мужицький» (реж. І. Недужко), «Порт­рет без облич­чя» (реж. Ю. Зморович; обидва — 1992, «Київнаукфільм»), «Трипільське диво» (1993, реж. М. Бернацький, Нац. кінематика України; усі — у спів­авт.), «Голодомор. Технологія геноциду» (2005, реж. В. Дерюгін), «Ода вольності чи Ода праву», «Уроки сябрів» (обидва — 2006, реж. С. Попов; усі — Нац. телекомпанія України). Брав участь у роз­робці анотов. концепції кіноциклу «Неві­дома Україна» (1993, 144 фільми, «Київнаукфільм»), як провід. ред. працював над його реалізацією.

Завантажити статтю