Данчук Леонід Іванович
ДАНЧУ́К Леонід Іванович (13. 11. 1941, с. Горбулів Черняхів. р-ну Житомир. обл.) — режисер, театрознавець. Канд. мистецтвознавства (1985), професор (2000). Народний артист України (1996). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2001). Закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1974; викл. М. Рєзникович, І. Чабаненко). 1973–76 — директор і реж. Рівнен. укр. муз. драм. театру; 1976–78 — реж. практика у Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка; 1978–79 — заступник ген. дир. Укрконцерту; 1979–81 — директор Житомир. театру ляльок; від 1981 — директор і реж., від 1993 — худож. кер. Житомир. укр. муз. драм. театру ім. І. Кочерги; від 2005 — директор Житомир. інституту культури і мистецтв. Постановник концерт. програм «Поліські сувеніри» (1986), «Смійтеся на здоров’я» (1991), «Зорецвіт Полісся», «Без жінок не прожити й дня» (обидві — 1994), «Світи, палай, зоря кохання» (1998). Гастролював у Нідерландах, Польщі, Болгарії, Румунії, Білорусі, РФ.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Воїн-визволитель — герой української сцени. К., 1977; Чекайте, ми повернемось. Ж., 1995; Театр — моя любов і втіха. Ж., 1998; Героїка на українській сцені. К., 1999; Житомирський державний обласний український музично-драматичний театр ім. І. А. Кочерги. 60 років. Ж., 2004; Таїни режисера. Ж., 2006; Слов’янські театральні зустрічі. Ж., 2007.
- Основні вистави
- «Украдене щастя» І. Франка (1973), «Дженні Герхардт» за Т. Драйзером (1984), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «І сміх, і гріх...» за мотивами п’єси О. Корнійчука «В степах України» (обидві — 1993), «Тайна однієї сповіді», «Якщо завтра війна» В. Васильєва (обидві — 1994), «Весілля з приданим» М. Дяконова, «Голос пам’яті» Є. Ольшевського (обидві — 1995), «Баранячий вернісаж» (1996), «Майська ніч» (1997), «Женихи» (2002) за М. Гоголем, «Король вальсу» на музику Й. Штраусса (1999), «Весілля Фіґаро» П.-О. Бомарше на музику В.-А. Моцарта, «Останній іспит» І. Шамякіна (обидві — 2000), «Моя чарівна леді» за п’єсою Б. Шоу «Піґмаліон» (2001), «Сватання Стецька» за Г. Квіткою-Основ’яненком (2002), «Дами і гусари» А. Фредро (2004).
Завантажити статтю
Людина 
