Дашкевич Роман-Микола Іванович
ДАШКЕ́ВИЧ Роман-Микола Іванович (псевд. і крипт.: Р. Давний, Р. Д., Дашк., Луговик з-за Потока, Л. з. П., Луговик, Січовик; 06. 12. 1892, с. Тустановичі, нині у складі м. Борислав Львів. обл. — 11. 01. 1975, м. Куфштайн, Австрія) — військовий і громадський діяч. Походив із давнього князів. роду Дашкевичів (Дашковичів), відомого у Києві з 15–16 ст. Чоловік О. Степанів, батько Я. Дашкевича. Генерал-хорунжий Армії УНР. 1911 закін. укр. гімназію в Перемишлі та поступив на юрид. факультет Львів. університету, водночас очолив студент. гурток при львів. філії «Просвіти» й культ.-осв. комісію Укр. студент. союзу. Брав активну участь в організації і роботі «Січей» — т-в молоді, де українці навчалися військ. справі. У березні 1913 обраний кошовим повіт. «Січі» у Львові, у січні 1914 — головою воєнізов. товариства «Січові стрільці ІІ». З поч. 1-ї світової війни — офіцер артилерії австр. армії. 1915 потрапив у рос. полон. Після Лютн. революції 1917 втік з табору і приїхав до Києва. Один із організаторів Галицько-Буковин. куреня Січових стрільців — найбоєздат. військ. частини УЦР, у складі якої на поч. 1918 брав участь у боях за Київ. Від травня 1918 — командир 4-ї батареї Запороз. корпусу під командуванням генерала З. Натієва; від серпня 1918 — командир гармат. батареї, від березня 1919 — гармат. бригади Корпусу УСС. Відзначився у боях з більшовиками та денікінцями. Із саморозпуском Корпусу УСС у грудні 1919 виїхав до Відня, брав участь в організації УВО. 1921 повернувся до Львова, закін. навч. в університеті й розпочав адвокат. практику. Відновив діяльність «Січей», а після їх заборони польс. владою створив на зх.-укр. землях мережу т-в «Луг» (1926–39). Керував спорт. і військ. підготовкою, був ред. «Січових вістей» (1922–24) і «Вістей з Лугу» (1926–39). Відстоюючи укр. інтереси, зустрічався з президентом Чехо-Словаччини Т. Масариком і маршалом Польщі Ю. Пілсудським, з яким познайомився ще до 1-ї світової війни. Після вступу рад. військ до Львова восени 1939 виїхав на Лемківщину, мешкав у м. Риманів. 1941 повернувся до Львова. Відмовився приєднатися до укр. кіл, які співпрацювали з німцями, продовжив адвокат. практику. Від 1943 мешкав у Австрії. Автор низки спогадів з історії УСС.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Про Січових Стрільців. Ч. 1. Відень, 1921; Початки Українських Січових Стрільців // Календар «Запорожець». Відень, 1921; Підручник для руханково-пожарничих товариств Січей та Лугів. Л., 1926; Початки Українських Січових Стрільців: У 40-річчя вимаршу УСС на війну // Нар. Воля. Скрентон, 1954. Ч. 25, 35; Про Січових Стрільців: Початки і організація // Вісті. Мюнхен, 1965. Ч. 118–120; Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські ворота. Нью-Йорк, 1965; К., 1994.
Рекомендована література
- Удовиченко О. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських збройних сил 1917–1921. Вінніпеґ, 1954;
- Ярослав Корибут. Генерал Роман Дашкевич // Україна: Наука і культура. К., 1994. Вип. 28;
- Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995;
- Сварник Г. Дашкевич Роман-Микола // Укр. журналістика в іменах. Л., 1996. Вип. 3;
- Литвин М., Науменко К. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. Л., 2005;
- Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет українських визвольних змагань: Біограми генералів та адміралів українських військових формацій першої половини ХХ століття. Л., 1995.
Завантажити статтю
Людина 
