Двопартійність

ДВОПАРТІ́ЙНІСТЬ  — поширена назва політичної системи деяких країн, за якої дві провідні партії періодично змінюють одна одну при владі. Класич. прикладами Д. є Велика Британія, де впродовж 18 — 1-ї пол. 19 ст. за владу змагалися торі й віґи, а згодом — посталі на їх основі консервативна й ліберал. партії (починаючи від 1920-х рр. місце лібералів поступово посіли лейбористи), та США, де від серед. 19 ст. при владі чергуються респ. і демократ. партії. Д. не заперечує наявності й ін. політ. партій, однак з різних причин (політ. традиція, особливості вибор. системи тощо) вони не відіграють поміт. ролі. Прихильники Д. відносять до її переваг політ. стабільність і відсутність тривалих й виснажливих переговорів про створення уряд. коаліцій, які часто проводять приховано, виходячи з егоїст. інтересів представників еліт; натомість критики Д. вважають, що за такої системи політика формується в основному обмеженим колом вищих парт. функціонерів і перебуває поза реал. нар. контролем. Протягом останніх років у деяких країнах йде процес розмивання класич. Д., зокрема у Великій Британії зростає питома вага ліберал. демократів і регіон. партій Шотландії та Вельсу.

У період формування парт. системи в Україні до 2006 не існувало жодних передумов для переходу до класич. Д. Однак враховуючи те, що протягом 2006 — поч. 2007 дві політ. сили (Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко) стабільно й суттєво переважали за рівнем нар. підтримки всі ін. партії та блоки, політ. експерти почали обговорювати можливість переходу до штуч. Д. шляхом суттєвого підняття прохід. бар’єру на виборах, що залишить ін. політ. сили поза парламентом і більшістю представниц. органів місц. самоврядування. Критики вказують на гол. небезпеку Д. для України, що полягає у різко конфронтац. характері будь-яких виборів, гранич. поляризації політ. життя й загрозі подальшого розколу суспільства за регіон. ознакою.

Завантажити статтю