ДЕ РОБЕ́РТІ Євген Валентинович (Де Роберти де ла Серда де Кастро де Кабреро фон дер Танн; 13(25). 12. 1843, с. Козацьке Балт. пов. Поділ. губ., нині Балт. р-ну Одес. обл. — 24. 04(07. 05), за ін. даними — 25. 04(08. 05). 1915, маєток Валентинівка у Старц. пов. Твер. губ., Росія) — російський соціолог і філософ. Закін. Олександрів. ліцей (1862), згодом навч. у Моск., Гайдельбер., Йенському університетах (1862–64). За політ. пере­кона­н­ням — ліберал, чл. партії кадетів. За­знав пере­слідувань з боку влади, багато років пере­бував на еміграції у зх.-європ. країнах. Працював у ж. «Revue de la philosophie positive» (від 1868). 1880 у Росії, а 1881 — у Франції видав кн. «Социология», основу якої склали стат­ті, опубл. у періодиці 1876–78. Член Париз. соціол. товариства (1872–74) та Між­нар. ін­ституту соціології (від 1903 — віце-президент). 1894–1907 — проф. Нового університету в Брюс­селі, водночас 1901–03 — один із засн. і проф. Рос. вищої школи сусп. наук у Парижі; від 1908 — професор кафедри соціології Психоневрол. ін­ституту в С.-Петербурзі. Власні по­гляди ви­значив як «гіперпозитивізм» чи «неопозитивізм». Обʼєкт соціології уявляв як «соціальний психізм», від­мін. від індивід. психізму, що по­стає із вітальних процесів. Соціологію роз­глядав також і в якості теорії пі­зна­н­ня, при­значе­н­ня якої замінити традиц. філос. гносеологію. Під кінець життя, частково під впливом В. Оствальда, трактував соц. життя як одну з форм універс. енергії.