Дебагорій-Мокрієвич (Дебогорій-Мокрієвич) Володимир Карпович

Визначення і загальна характеристика

ДЕБАГО́РІЙ-МОКРІЄ́ВИЧ (ДЕБОГО́РІЙ-МОКРІЄ́ВИЧ) Володимир Карпович (12(24). 05. 1848, Чернігів — 02. 11. 1926, м. Чирпан, Болгарія) — політичний діяч, публіцист. Навч. у гімназіях м-ка Немирів (нині місто Вінн. обл., 1857–64) і м. Камʼянець-Подільський (1864–66), на фіз.-мат. і мед. (від 1869) ф-тах Університету св. Володимира у Києві. 1871 покинув навч. і уві­йшов до складу т. зв. амер. гуртка, чл. якого планували організувати за океаном с.-г. громаду. 1873 у м. Локарно (Швейцарія) зу­стрічався із М. Бакуніним (під­тримав його анарх. про­граму майбут. нар. пов­ста­н­ня у Рос. імперії). При­єд­нався до «Київської комуни», брав участь у «ходін­ні в народ» (вів пропаганду на Поділ­лі та Подні­провʼї). Після спроби організувати страйк тимчас. робітників на буд-ві залізниці побл. м. Жмеринка (нині Вінн. обл.) під за­грозою арешту ви­їжджав до Галичини, згодом — до Швейцарії, звідти — до Буковини. 1875 роз­почав у Києві організацію гуртка «пів­ден­них бунтарів», до якого залучив М. Ковалевську, Я. Стефановича, І. Бохановського, Л. Дейча, В. Засулич та ін. Ініціював під­готовку селян. пов­ста­н­ня, сприяв утечі з Лукʼянів. вʼязниці Києва ре­прес. товаришів — ін­спіраторів Чигирин. змови 1877. Заочно звинувачений (але не покараний) на «процесі 193-х», що від­бувся 18(30) жовтня 1877 — 23 січня (4 лютого) 1878 у С.-Петербурзі над частиною народниц. активістів. Під­тримував контакти із соціалістами-екс­тремістами, земськими лібералами, діячами укр. від­родже­н­ня (О. Андрієвським, Є. Борисовим, Ф. Вовком, П. Житецьким, В. Мальованим). 1878 взяв участь у під­піл. київ. зʼ­їзді пред­ставників різних сусп. течій. 11(23) лютого 1879 заарешт. у Києві, засудж. до 14-ти р. і 10-ти місяців каторги, звідки втік. 1881 емігрував за кордон. Ви­знав тероризм недореч. формою політ. практики. 1882 на проха­н­ня М. Драгоманова як посередник взяв участь у пере­говорах з пред­ставниками с.-петербур. монарх. організації «Добровільна охорона» щодо за­провадже­н­ня Олексан­дром ІІІ про­гресив. реформ в обмін на від­мову народовольців від наміру царе­вбивства. 1882–85 мешкав у Болгарії. 1883 у женев. часописі «Вестник “Народной воли”» дебютував спогадами «Два года из жизни». Позиціонував себе як крайнього федераліста. За під­тримки М. Драгоманова 1887 у Швейцарії виконував обовʼязки ред. г. «Само­управление»; на­ступ. року разом із В. Бурцевим засн. неперіод. зб. «Свободная Рос­сия». У брошурі «За Байкалом» (Женева, 1892) роз­повів про боротьбу засланих до Сибіру поляків, серед яких було багато уродженців укр. земель. У болгар. пресі полемізував із теоріями Д. Благоєва, скептично оцінював наук. матеріалізм загалом й епігон. за­стосува­н­ня марксизму. 1894 під прі­звищем Каблуков прийняв болгар. під­данство. У Софії мешкав у М. Драгоманова, зу­стрічався з Лесею Українкою, листувався з М. Павликом. Продовжив ви­да­н­ня мемуарів: 1894–98 — у Парижі, 1903 — у Штут­тґарті (Німеч­чина), 1906 — у С.-Петербурзі. У ж. «Былое» (1907, № 4) і «Рус­ская мысль» (1913, № 2) висвітлив об­ставини пере­говорів народовольців із монархістами — неофіц. пред­ставниками правлячих кіл Рос. імперії. 1915 місячник «Украинская жизнь» вмістив лист Д.-М. «По поводу статьи Дейча “Украинская и общерус­ская эмиграция”». У серпні 1917 при­їхав до Петро­града (нині С.-Петербург), восени пере­їхав в Україну. На за­проше­н­ня В. Науменка уві­йшов до Укр. федеративно-демократ. партії. Мешкав у Києві, хворів. 1918 написав нотатки про Ф. Вовка, 1922 — М. Драгоманова. 1922 повернувся до Болгарії, 1923–26 працював міським інж. у Чирпані.

Пр.: По поводу двух во­просов. Женева, 1890; М. П. Драгоманов: Із споминів Володимира Дебогорія-Мокрієвича // За сто літ. К., 1927. Т. 1; От бунтарства к тер­роризму. Кн. 1–2. Москва; Ленин­град, 1930; В Киеве в это время бой усиливался // Истор. арх. Москва, 2008. № 1.

Літ.: С. П-ра [Петлюра С.]. Воспоминания Вл. Дебагория-Мокриевича // Україна. 1907. № 9; Дейч Л. Старый семидесятник на родине // Единство. 1917, 24 авг.; Ганцова-Берникова В. Революційна діяльність В. К. Дебагорія-Мокрієвича // Зап. істор.-філол. від­ділу УАН. К., 1927. Кн. 15; Єфремов С. Вол. Дебагорій-Мокрієвич (Посмертна згадка) // Там само; Камінський В. Володимир Карпович Дебогорій-Мокрієвич в остан­ні роки його життя (1917–1926) // За сто літ. К., 1928. Т. 3.

П. Г. Усенко

Завантажити статтю