Дефлімпійський рух
ДЕФЛІМПІ́ЙСЬКИЙ РУХ (від англ. deaf — глухий і олімпійський рух) — змагання спортсменів-інвалідів з порушенням мовленнєво-слухового апарату. Згідно з даними ООН, станом на 2000 кількість людей з порушеннями органів слуху у світі становила бл. 42 млн, зокрема в Україні 2,5 млн. Такі вади супроводжуються зменшенням рухової активності. Уперше на цю проблему звернули увагу в Європі. Так, 1888 у Берліні засновано перший спортивний клуб для глухих. 1924 у Парижі за участі представників Бельгії, Великої Британії, Нідерландів, Польщі, Франції, Чехо-Словаччини, Угорщини, Італії та Румунії відбулися перші Всесвітні «Тихі ігри» (від 1967 — Всесвітні ігри глухих, від 2001 — Дефлімпійські ігри; проводять щочотири роки), до програми яких уналежнено легку атлетику, велоспорт, футбол, стрільбу та плавання. Того ж року засновано Міжнародний спортивний комітет глухих (від 2003 — Міжнародний дефлімпійський комітет, що об’єднує бл. 80-ти національних федерацій). 1949 у м-ку Зеефельд (Австрія) проведено перші Всесвітні зимові ігри серед спортсменів з дефектами слуху за участі 33 спортсменів з 5-ти країн Європи. (Див. Табл.).
В Україні початок спортивного руху серед глухих пов’язаний із заснуванням у 1920–30-х рр. об’єднань глухих гімнастів, легкоатлетів, футболістів, які організовували товариські зустрічі. Збірна команда СРСР уперше виступила на Всесвітніх іграх глухих 1957, у складі якої, зокрема, українські легкоатлети А. Симоненко, Ф. Антонова та М. Здот здобули 6 золотих і 1 бронз. медалі. Неодноразовими чемпіонами та призерами Всесвітніх ігор глухих ставали також легкоатлети О. Глодіна та О. Белінський, борці В. Рухлядєв і В. Панін, волейболістки Т. Кука та Н. Ніколаєва, плавець А. Гаваза. 1972 при Українському товаристві глухих створено Українську спортивну федерацію глухих. 1992 засновано Спортивну федерацію глухих України, що нині об’єднує 25 регіональних осередків (1650 спортсменів). Дефлімпійський рух в Україні розвивається у межах створеного того ж року Управління фізичної культури і спорту інвалідів при Національному комітеті спорту інвалідів України. Підготовку спортсменів проводять на базі Українськог оцентру з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» (від 1993), який об’єднує 27 регіональних центрів, 123 фізкультурно-спортивні клуби та 27 ДЮСШ інвалідів. Від 2005 основні тренування дефлімпійської збірної команди здійснюють у Національному центрі паралімпійської та дефлімпійської підготовки й реабілітації інвалідів «Україна» (м. Євпаторія АР Крим).
1993 спортсмени національної збірної команди України на 17-х Всесвітніх літніх іграх глухих у Софії завоювали 8 нагород (2 золоті, 4 срібні та 2 бронз.); на 18-х (Копенгаґен, 1997) — 20 (5 золотих, 10 сріб. та 5 бронз.); на 19-х (Рим, 2001) — 34 (по 12 золотих і сріб. та 10 бронз.; крім того, на обох встановили 4 світові рекорди).
На 20-х Дефлімпійських іграх (Мельбурн, 2005) національна збірна команда України у складі 94-х спортсменів посіла 1-е місце в командному заліку, здобувши 51 медаль (20 золотих, 17 сріб. і 14 бронз.); серед призерів — легкоатлети І. Зверинська (3 золоті медалі — з бігу на дистанціях 400 м, 400 м з бар’єрами та в естафеті 4 х 100 м; 2 срібні — на дистанції 200 м та в естафеті 4 × 400 м), О. Білокінь (2 золоті — у штовханні ядра та метанні диска), плавці Г. Литвиненко (3 золоті), А. Зургалідзе (4 срібні і 2 бронз.).
На Всесвітніх зимових іграх глухих національна збірна команда дебютувала 1999 (Давос) у складі 7-ми спортсменів, але першу нагороду вибороли на наступних, 15-х зимових Дефлімпійських іграх (Саундсвілл): українські лижники В. Береговий, С. Куриляк та І. Пишняк зайняли 2-е м. в естафеті 3 × 10 км.
На 16-х зимових Дефлімпійських іграх (Солт-Лейк-Сіті, 2007) українська національна збірна команда так само, як і на попередніх іграх, виступила лише в лижних гонках, здобувши 7 медалей, з них А. Андріїшин — 2 срібні на дистанції 20 км і командній спринтерській гонці та бронзові у спринтерській гонці на дистанції 1,3 км; І. Пишняк — срібну в естафеті 3 × 10 км; В. Пишняк — 2 срібні в естафеті 3 × 10 км та в командній спринтерській гонці; С. Куриляк — срібну в естафеті 3 × 10 км; М. Кулеш — 2 бронзові на дистанціях 15 км та 20 км і срібну у командній спринтерській гонці.
Рекомендована література
- Чудная Р. В. Адаптивное физическое воспитание. К., 2000;
- Римар О. Спорт неповносправних: Історія та сучасність. Л., 2001.
Завантажити статтю
