Джусойти Нафі Григорович

ДЖУСО́ЙТИ Нафі Григорович (27. 02. 1925, с. Ног-кау, Пд. Осетія, Грузія — 26. 06. 2017, м. Владикавказ, Пн. Осетія–Аланія, РФ) — осетинський письмен­ник, пере­кладач, літературо­знавець. Доктор філологічних наук (1968). Член-кореспондент АН Грузії (1988). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Пд.-Осетин. пед. ін­ститут (1949). Від 1954 — завідувач від­ділу осетин. літ-ри і фольклору Пд.-Осетин. НДІ АН Гру-зії. Автор поет. зб. «Салдаты зæрдæ» («Серце солдата», 1949), «Лирикæ» («Лірика», 1955), «Ирыстоны сагъæсты чиныг» («Думи Осетії», 1959), «Зын кары» («У складному віці», 1962), «Сабыр ныхæстæ» («Тихі слова», 1973), «Изæры рухс» («Вечірнє світло», 1987), «Хæрзбон, ссæдзæм æнус!» («Прощавай, двадцяте столі­т­тя!», 2007) та ін. Романи «Фыдæлты туг» («Кров предків», 1965), «Дыууадæс цæфы иу цæфы хуызæн» («Дванадцять ран як одна», 1970), «Сырдоны цæс­сыгтæ» («Сльози Сирдона», 1979), повісті «Солнце­стояние» (1965), «Адæ­ймаджы мæлæт» («Смерть людини», 1976), «Реки вспять не текут» (1981), «Æгас цу, хур!» («Здрастуй, сонце!», 2005), пʼєси у віршах «Азау æмæ Таймураз» («Азау і Тай-мураз», 1955), «Сæууон стъалы» («Світанкова зоря», 1977) пройняті роз­думами про минуле й сучасне, долю осетин. народу. Автор дослідж. «История осетинской литературы» (т. 1–2, Тбилиси, 1980–85), про творчість К. Хетагурова (зокрема про вплив на його творчість Шевченкової), С. Гадієва, Ц. Гадієва, А. Коцоєва, Є. Бритаєва та ін. Ще від батька, учасника воєн. дій 1918–20, Дж. ді­знався про укр. нар. творчість. Про Т. Шевченка він від­гукнувся як про «духовне серце, до якого йшли з глибини історії і від якого прямували в сучасне, в наше сьогоде­н­ня та майбу­т­тя усі світлоносні хвилі поетич-ного генія українського народу» («Три монологи про любов до України» // «Вітчизна», 1987, № 1). Його пере­клади поеми «Сон» («У всякого своя доля…»), вступу до балади «Причин­на» («Реве та стогне Дніпр широкий…»), віршів «Садок вишневий коло хати…», «І знов мені не привезла…», «Мені однаково, чи буду…» уві­йшли до кн. творів Т. Шевченка «Равзаргæ уацмыстæ» («Ви­бране», Цхінвалі, 1954). Укр. поетові присвятив ст. «Сердце, согретое добром» (ж. «Дружба народов», 1964, № 3). Пере­клав також вірш «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Ру­данського, пролог до поеми «Мойсей» І. Франка, окремі вірші Лесі Українки («Мій шлях», «Досвітні огні», «Вишеньки»), П. Тичини («Я утверждаюсь», «Весна»), В. Сосюри («Любіть Україну») і А. Малишка (уривок з поеми «Прометей»). Дослідник осетин.-укр. літ. звʼяз-ків. Окремі твори Дж. пере­клали В. Забаштанський, В. Юрʼєв, В. Гончаренко, О. Жолдак.

Завантажити статтю