Кравс Антін
КРАВС Антін (23. 11. 1871, містечко Берегомет-над-Сіретом, нині смт Берегомет Вижницького р-ну Чернівецької обл. — 13. 11. 1945, Відень) — військовик. Народився у сімʼї німецького колоніста, мати була українкою. Закінчив кадетський корпус у Відні (1891). Служив у дислокованих в Галичині підрозділах австро-угорської армії, укомплектованих переважно українцями. Під час 1-ї світової війни — командир піхотного батальйону 58-го Станіславського полку, 55-го Бережанського полку на російському й італійському фронтах, підполковник. У листопаді 1918 вступив на військову службу в УГА. Командував бойовою групою «Хирів», від січня 1919 — 8-ю Самбірською бригадою, від квітня того ж року — 3-м Галицьким корпусом. Відзначився у ході Вовчухівської і Чортківської наступальної операцій, отримав звання генерал-чотаря Армії УГА. Командир обʼєднаної групи військ Армії УНР та УГА, яка 31 серпня 1919 визволила Київ від більшовиків, однак відступила з міста під тиском білогвардійських частин генерала М. Бредова. За це К. і вояків-галичан гостро розкритикували деякі діячі Директорії. Однак у своїх спогадах він писав, що отримав наказ С. Петлюри підірвати міст через Дніпро і цим самим запобігти наступу білогвардійців занадто пізно. Після обʼєднання УГА з Червоною армією в лютому 1920 — командир стрілецької бригади 5-ї Херсонської дивізії. У серпні того ж року на чолі загону старшин і стрільців пробився із Поділля на територію Чехо-Словаччини. Перебував у таборі для інтернованих у містечку Ліберець. Від 1923 мешкав у Відні. Співпрацював із товариствами колишніх вояків УГА, написав декілька книг, серед яких — «На Україні» (Мюнхен, 1930), «За українську справу» (Львів, 1937). У роки 2-ї світової війни — член Української генеральної ради комбатантів. Зі вступом радянської армії до Відня заарештований органами контррозвідки 3-го Українського фронту, але незабаром звільнений за станом здоровʼя.