КРАВС Антін (23. 11. 1871, містечко Бере­го­мет-над-Сіретом, нині смт Берегомет Вижницького р-ну Чернівецької обл. — 13. 11. 1945, Ві­день) — військовик. Народився у сімʼї німецького колоніста, мати була українкою. Закінчив кадетський корпус у Відні (1891). Служив у дис­локованих в Галичи­ні під­роз­ділах австро-угорської ар­­мії, укомплектованих пере­важно українцями. Під час 1-ї світової вій­ни — командир піхотного баталь­йону 58-го Станіславського полку, 55-го Бережанського полку на російському й італійському фронтах, під­полковник. У листопаді 1918 вступив на військову службу в УГА. Командував бо­йовою групою «Хи­рів», від січня 1919 — 8-ю Самбірською бригадою, від квітня того ж ро­ку — 3-м Галицьким корпусом. Від­значився у ході Вовчухівської і Чортківської на­ступальної операцій, отримав зва­н­ня генерал-чотаря Армії УГА. Командир обʼ­єд­наної групи військ Армії УНР та УГА, яка 31 серпня 1919 визволила Київ від більшо­виків, однак від­ступила з міста під тиском білогвардійських частин ге­нерала М. Бредова. За це К. і во­яків-галичан гостро роз­критикували деякі діячі Директорії. Однак у своїх спогадах він писав, що отримав наказ С. Петлюри пі­ді­рвати міст через Дні­про і цим самим запобігти на­ступу білогвардійців занадто пізно. Після обʼ­єд­на­н­ня УГА з Червоною армією в лютому 1920 — командир стрілецької бригади 5-ї Хер­­сонської дивізії. У серпні того ж року на чолі загону старшин і стрільців пробився із Поді­л­ля на територію Чехо-Словач­чини. Пере­бував у та­борі для інтернованих у містечку Ліберець. Від 1923 мешкав у Від­­­ні. Спів­працював із товариствами колишніх вояків УГА, написав декіль­ка книг, серед яких — «На Україні» (Мюнхен, 1930), «За українську справу» (Львів, 1937). У роки 2-ї світової війни — член Української генеральної ради комбатантів. Зі вступом радянської армії до Відня заарештований органами контр­­розвідки 3-го Українського фронту, але незабаром звільнений за станом здоровʼя.