Дибинці

ДИ́БИНЦІ  — село Богуславського району Київської області; осередок української народної кераміки. Гончарство існувало тут здавна, про що свідчить виявлене побл. Д. поселення доби бронзи із залишками кераміки. У 17 ст. у Д. виготовляли мальований посуд. Наприкінці 17 ст. тут існувало цехове братство гончарів (об’єднувало гончарів навколиш. сіл); 1811–28 у Д. функціонувала фаянс. ф-ка Браницьких, де працювало 105 майстрів-кріпаків. Особливого розвитку гончар. промисел у Д. набув у 2-й пол. 19 — 1-й третині 20 ст., коли гончарством займалася більшість мешканців. 1908 дибинец. майстри з ініціативи К. Масюка організували гончар. артіль. У 1920-х рр. у Д. також утвор. артіль гончарів, яку 1930 приєднано до колгоспу «Надія». Від 1932 до кін. 40-х рр. існувала гончар. бригада. У серед. 20 ст. у Д. працювало 20 гончарів, які виробляли простий посуд. За сприяння О. Данченко у 1960-х рр. тут відроджено виготовлення мальованої кераміки. У 1990-х рр. гончар. промисел припинив існування. Найдовше гончарював М. Тарасенко.

Асортимент виробів дибинец. гончарів у період розквіту промислу був надзвичайно широким і різноманітним — столовий та кухон. посуд (горщики, макітри, глечики, тикви, миски, полумиски, барила, баклаги тощо), зооморф. фігур. посуд, іграшка, скульптура. Простий кухон. посуд прикрашали розписом у техніці описки (розпис ангобами на сирому черепку за допомогою пір’я без подальшого покриття поливою), використовуючи геом. мотиви. Столовий посуд розмальовували за допомогою коров’ячого рога у техніках контур. розпису та фляндрування. Малювали ангобами зеленого, червоно-вохристого, рожевувато-вохристого, білого і темно-брунат. кольорів на білому або червоно-вохристому тлі. Спочатку наносили контур малюнка темно-брунат. або білим ангобами на контрастному за кольором тлі, потім заповнювали зеленим і червоно-вохристим ангобами. У декорі поєднано рослинні й геом. мотиви, зображення птахів, риб, тварин, доповнені написами. Найпопулярніші елементи орнаменту — тюльпаноподібні та багатопелюсткові квіти, листя, «гребінці», смуги, «кривульки». Крім характерної для укр. гончарства чіткої ритм. побудови декору з підкресленням конструктив. особливостей форми, зустрічаються композиції, утворені вільно розміщеними мотивами. Стиль дибинец. розписів відзначається плавністю ліній, заокругленістю контурів. У Д. працювали родини гончарів Волошенків, Гарнаг, Масюків, Родаків, Тридідів. Провідні майстри 20 ст. — В. Масюк, Г. Гарнага, А. Старцевий, Я. Слоква, М. Тарасенко. Найкращі малювальниці — сестри Килина й Марія Тридіди. Вироби дибинец. гончарів експонували на вітчизн. та закордон. виставках від 1906; зберігають у Рос. етногр. музеї у С.-Петербурзі, МУНДМ, Музеї нар. архітектури та побуту (Київ), Укр. центрі нар. культури «Музей І. Гончара», Нац. музеї-заповіднику укр. гончарства в смт Опішня Зіньків. р-ну Полтав. обл., Білоцерк. краєзнав. музеї.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю