Дидактика

ДИДА́КТИКА (від грец. δτδατχυχς — повчальний) — педагогічна теорія навчання, яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь і навичок та формування переконань, визначає об’єм і структуру змісту освіти, удосконалює методи й організаційні форми навчання, вивчає виховний вплив навчального процесу на учнів. Наук.-теор. функція Д. полягає у вивченні реал. процесів навч., встановленні фактів і закономір. зв’язків між різними сторонами навч., розкритті їхньої суті, виявленні тенденцій і перспектив розвитку; нормат.-прикладна — в опрацюванні проблем відбору змісту освіти, визначенні принципів навч., нормативів застосування методів і засобів. В єдності цих функцій — суть процесу навч., реалізація його освіт., вихов. і розвивал. функцій.

Поняття «Д.» запровадив нім. педагог В. Ратке у 17 ст. і трактував її як мистецтво навч. Д. як систему наук. знань вперше опрацював Я. Коменський, сформулювавши принципи і правила навч. дітей. Нім. педагог Й.-Ф. Гербарт розумів її як цілісну і несуперечливу теорію «вихов. навч.», об’єднавши процес викладання і навч. У серед. 19 ст. нім. педагог А. Дістервеґ обґрунтував ідею про те, що розвиток людини відбувається лише в діяльності, чим заклав основи розвивал. навч. У 2-й пол. 19 ст. цілісну дидакт. систему створив К. Ушинський. Спираючись на просвіт. філос. ідеї, він довів однобічність формал. і матеріал. освіти, розкрив спільне і відмінне в пізнанні й навч., опрацював низку положень сприймання, засвоєння і закріплення знань, розвитку мислення у процесі навч., формування мотивів спонукання учнів до навч., проблеми поєднання викладання і самост. діяльності школярів. На межі 19–20 ст. виділення в курсі педагогіки Д. як теорії навч. стало заг.-прийнятим, крім Англії і США, де це поняття не застосовують і нині, а теорію навч. висвітлюють у працях з пед. психології. Для зх. педагогіки 1-ї пол. 20 ст. характерна педоцентрична Д. Дж. Дьюї (США), яка розвивалася в межах прагмат. педагогіки. Гол. її принцип — навч. на основі особистого досвіду дитини. У вітчизн. педагогіці 20 ст. опрацьовано концепцію навч. як істот. джерела неперерв. розум. розвитку учнів у процесі свідомого засвоєння основ наук, соц. досвіду в цілому і їх практ. застосування під керівництвом учителя. Поряд зі знаннями, уміннями і навичками, до складу змісту освіти у 1970-і рр. включено нові компоненти, які забезпечували посилення розвивал. і вихов. функцій навч., — досвід твор. діяльності та емоц.-цінніс. ставлення до світу й один до одного. Вимога актив. засвоєння знань учнями дістала нове обґрунтування і набула характеру необхід. умови розвитку самостійності учнів у їхній пізнав. діяльності. З цим напрямом пов’язане опрацювання дидактами і психологами концепції проблем. навч. Досліджено формування в учнів пізнав. зацікавлення, потреб у знаннях, самоосвіті. Укр. дидакти досліджують проблеми методів, організац. форм навч., можливостей сучас. уроку у вирішенні питань всебіч. розвитку учнів, організації контролю за результатами навч., створення нових видів навч. обладнання і тех. засобів; розробили принципи оптимізації навч.-вихов. процесу, на дидакт. основі побудували концепції процесу навч. Особливу увагу вітчизн. педагогів від 1950-х рр. привертають методології і методики дидакт. дослідж., започатковано опрацювання проблеми пед. діагностики, проведено дослідж. з історії Д. Велике значення для розвитку Д. мають праці психологів, у яких визначено психол. передумови організації засвоєння і побудови змісту освіти.

Дослідж. у галузі Д. вимагають дисциплінар. підходу. Основоположне значення має теорія пізнання. У Д. використовують дані і методи соціології, кібернетики, фізіології людини; тісно пов’язана вона з пед., віковою, соц. психологією, теорією виховання. Крім того, Д. є основою для формування предмет. методик (часткових Д.), оскільки містить конкретні технології їх практ. реалізації. Часткові Д. більшою мірою орієнтовані на практику навч., мають власний понятійно-термінол. апарат, використовують певні методи дослідж. Це означає, що по відношенню до предмет. методик Д. виконує методол. функцію, тобто є їхньою теор. основою. Завдання сучас. Д.: підвищення ефективності дидакт. дослідж.; розроблення понятійно-термінол. системи; вирішення проблем дидакт. прогнозування; поглиблення і розвиток теорії змісту освіти; обґрунтування критеріїв відбору змісту базової освіти, методів і організац. форм навч.; виявлення шляхів диференціації навч., пошук способів підвищення його освіт., вихов. і розвивал. функцій.

Розмір шрифту

Дидактика

Рекомендована література

Інформація про статтю