Дидактика

ДИДА́КТИКА (від грец. δτδατχυχς — по­вчальний) — педагогічна теорія на­вча­н­ня, яка досліджує закономірності засвоє­н­ня знань, умінь і навичок та формува­н­ня пере­конань, ви­значає обʼєм і структуру змісту освіти, удосконалює методи й організаційні форми на­вча­н­ня, ви­вчає виховний вплив на­вчального процесу на учнів. Наук.-теор. функція Д. полягає у ви­вчен­ні реал. процесів навч., встановлен­ні фактів і закономір. звʼязків між різними сторонами навч., роз­крит­ті їхньої суті, виявлен­ні тенденцій і пер­спектив роз­витку; нормат.-прикладна — в опрацюван­ні про­блем від­бору змісту освіти, ви­значен­ні принципів навч., нормативів за­стосува­н­ня методів і засобів. В єд­ності цих функцій — суть процесу навч., реалізація його освіт., вихов. і роз­вивал. функцій.

Поня­т­тя «Д.» за­провадив нім. педагог В. Ратке у 17 ст. і трактував її як мистецтво навч. Д. як систему наук. знань вперше опрацював Я. Коменський, сформулювавши принципи і правила навч. дітей. Нім. педагог Й.-Ф. Гербарт ро­зумів її як цілісну і несуперечливу теорію «вихов. навч.», обʼ­єд­навши процес викла­да­н­ня і навч. У серед. 19 ст. нім. педагог А. Дістервеґ об­ґрунтував ідею про те, що роз­виток людини від­бувається лише в діяльності, чим заклав основи роз­вивал. навч. У 2-й пол. 19 ст. цілісну дидакт. систему створив К. Ушинський. Спираючись на просвіт. філос. ідеї, він довів однобічність формал. і матеріал. освіти, роз­крив спільне і від­мін­не в пі­знан­ні й навч., опрацював низку положень спри­йма­н­ня, засвоє­н­ня і закріпле­н­ня знань, роз­витку мисле­н­ня у процесі навч., формува­н­ня мотивів спонука­н­ня учнів до навч., про­блеми по­єд­на­н­ня викла­да­н­ня і самост. діяльності школярів. На межі 19–20 ст. виділе­н­ня в курсі педагогіки Д. як теорії навч. стало заг.-прийнятим, крім Англії і США, де це поня­т­тя не за­стосовують і нині, а теорію навч. висвітлюють у працях з пед. психології. Для зх. педагогіки 1-ї пол. 20 ст. характерна педоцентрична Д. Дж. Дьюї (США), яка роз­вивалася в межах прагмат. педагогіки. Гол. її принцип — навч. на основі особистого досвіду дитини. У вітчизн. педагогіці 20 ст. опрацьовано концепцію навч. як істот. джерела неперерв. розум. роз­витку учнів у процесі сві­домого засвоє­н­ня основ наук, соц. досвіду в цілому і їх практ. за­стосува­н­ня під керівництвом учителя. Поряд зі зна­н­нями, умі­н­нями і навичками, до складу змісту освіти у 1970-і рр. включено нові компоненти, які забезпечували посиле­н­ня роз­вивал. і вихов. функцій навч., — досвід твор. діяльності та емоц.-цін­ніс. ставле­н­ня до світу й один до одного. Вимога актив. засвоє­н­ня знань учнями ді­стала нове об­ґрунтува­н­ня і набула характеру необхід. умови роз­витку само­стійності учнів у їхній пі­знав. діяльності. З цим напрямом повʼязане опрацюва­н­ня дидактами і психологами концепції про­блем. навч. Досліджено формува­н­ня в учнів пі­знав. зацікавле­н­ня, потреб у зна­н­нях, самоосвіті. Укр. дидакти досліджують про­блеми методів, організац. форм навч., можливостей сучас. уроку у вирішен­ні питань всебіч. роз­витку учнів, організації контролю за результатами навч., створе­н­ня нових видів навч. обладна­н­ня і тех. засобів; роз­робили принципи оптимізації навч.-вихов. процесу, на дидакт. основі побудували концепції процесу навч. Особливу увагу вітчизн. педагогів від 1950-х рр. привертають методології і методики дидакт. дослідж., започатковано опрацюва­н­ня про­блеми пед. діагностики, проведено дослідж. з історії Д. Велике значе­н­ня для роз­витку Д. мають праці психологів, у яких ви­значено психол. перед­умови організації засвоє­н­ня і побудови змісту освіти.

Дослідж. у галузі Д. вимагають дисциплінар. під­ходу. Основоположне значе­н­ня має теорія пі­зна­н­ня. У Д. використовують дані і методи соціології, кібернетики, фізіології людини; тісно повʼязана вона з пед., віковою, соц. психологією, теорією вихова­н­ня. Крім того, Д. є основою для формува­н­ня предмет. методик (часткових Д.), оскільки містить конкретні технології їх практ. реалізації. Часткові Д. більшою мірою орієнтовані на практику навч., мають власний понятійно-термінол. апарат, використовують певні методи дослідж. Це означає, що по від­ношен­ню до предмет. методик Д. виконує методол. функцію, тобто є їхньою теор. основою. Зав­да­н­ня сучас. Д.: під­вище­н­ня ефективності дидакт. дослідж.; роз­робле­н­ня понятійно-термінол. системи; виріше­н­ня про­блем дидакт. про­гнозува­н­ня; по­глибле­н­ня і роз­виток теорії змісту освіти; об­ґрунтува­н­ня критеріїв від­бору змісту базової освіти, методів і організац. форм навч.; виявле­н­ня шляхів диференціації навч., пошук способів під­вище­н­ня його освіт., вихов. і роз­вивал. функцій.

Завантажити статтю