Диктор

Визначення і загальна характеристика

ДИ́КТОР (від лат. dictor — той, хто говорить) — працівник радіомовлення або телебачення, який читає перед мікрофоном чи телекамерою підготовлені до випуску в ефір матеріали. Специфіка роботи Д. вимагає точного відтворення слова, вираз. вимови, високої культури мовлення, добре поставленого голосу. Д. телебачення повинні мати приємну зовнішність, володіти навичками сценіч. роботи. Претенденти на посаду Д. проходять твор. конкурс, у ході якого перевагу надають кандидатам з актор. і філол. освітою. Розквіт диктор. професії у світі припадає на 1940–60-і рр. Однак якщо в СРСР «класичні» Д. (на Всесоюз. радіо визначними їх представниками були Ю. Левітан та О. Висоцька, на Центр. телебаченні — І. Кирилов та В. Леонтьєва) працювали аж до кін. 1980-х рр., то у зх. телерадіокомпаніях диктор. фах від серед. 1950-х рр. почав модернізуватися у професії ведучого, коментатора, інтерв’юера тощо. Цим же шляхом розвинулося телебачення і радіомовлення країн СНД від поч. 1990-х рр.

Укр. радіомовлення і телебачення мають добру диктор. школу. Ще з довоєн. часів упродовж чотирьох десятиліть виступав перед мікрофоном Укр. радіо А. Євенко. Висока майстерність притаманна радіодикторам О. Коваленко, С. Горловій, М. Погрібному, П. Бойку, О. Копотун, І. Рябоштану. Серед перших Д. на Укр. телебаченні — О. Даниленко та Н. Серпіонова. Тривалий час диктор. цех телебачення України очолювала Т. Чала. Звання нар. арт. України присвоєно теледикторам Т. Гримальській (Стратієнко), Т. Цимбал, О. Сафонову.

Завантажити статтю