Диктор

ДИ́КТОР (від лат. dictor — той, хто говорить) — працівник радіомовле­н­ня або телебаче­н­ня, який читає перед мікрофоном чи телекамерою під­готовлені до випуску в ефір матеріали. Специфіка роботи Д. вимагає точного від­творе­н­ня слова, вираз. вимови, високої культури мовле­н­ня, добре по­ставленого голосу. Д. телебаче­н­ня повин­ні мати приємну зовнішність, володіти навичками сценіч. роботи. Претенденти на посаду Д. проходять твор. конкурс, у ході якого пере­вагу надають кандидатам з актор. і філол. освітою. Роз­квіт диктор. професії у світі припадає на 1940–60-і рр. Однак якщо в СРСР «класичні» Д. (на Всесоюз. радіо ви­значними їх пред­ставниками були Ю. Левітан та О. Висоцька, на Центр. телебачен­ні — І. Кирилов та В. Леонтьєва) працювали аж до кін. 1980-х рр., то у зх. телерадіокомпаніях диктор. фах від серед. 1950-х рр. почав модернізуватися у професії ведучого, коментатора, інтервʼюера тощо. Цим же шляхом роз­винулося телебаче­н­ня і радіомовле­н­ня країн СНД від поч. 1990-х рр.

Укр. радіомовле­н­ня і телебаче­н­ня мають добру диктор. школу. Ще з довоєн. часів упродовж чотирьох десятиліть ви­ступав перед мікрофоном Укр. радіо А. Євенко. Висока майстерність притаман­на радіодикторам О. Коваленко, С. Горловій, М. Погрібному, П. Бойку, О. Копотун, І. Рябоштану. Серед перших Д. на Укр. телебачен­ні — О. Даниленко та Н. Серпіонова. Тривалий час диктор. цех телебаче­н­ня України очолювала Т. Чала. Зва­н­ня нар. арт. України присвоєно теледикторам Т. Гримальській (Стратієнко), Т. Цимбал, О. Сафонову.

Завантажити статтю