Димитрова Блага Николова

ДИМИ́ТРОВА Блага Николова (Димитрова Блага Николова; 02. 01. 1922, м. Бяла Слатина, нині обл. Враца, Болгарія — 02. 05. 2003, Софія) — болгарська письменниця. Закін. Софій. університет (1945). Працювала у ред. літ.-мист. журналів у Софії. Засн. Клубу гласності і демократії (1988), віце-президент Респ. Болгарія (1992–93). Голова Свобод. поет. товариства, співзасн. Літ.-худож. кола «39-те» (1987). У більшості творів Д. порушила проблему морал. відповідальності особи перед суспільством і світом в істор. процесі. На питання сучасності поетеса реагувала крізь призму інтим. переживань жінки. Серед її перших поет. зб. — «До утре» (1959), «Обратно време» (1965), «Мигове» (1968), «Как» (1974). Філософськи осмислювала проблеми сучасності Д. і в ліризов. прозі — у романах «Пътуване към себе си» (1965), «Отклонение» (1967), «Лавина» (1971). У романах — подорож. щоденниках «Страшният съд» (1968) і «Подземно небо. Виетнамски дневник’72» (1972) звернулася до синтезу воєн. хроніки й життєвої драми-сповіді, до теми війни та миру. У поемі «Забранено море» (1976) і романі «Лице» (1981) гостре слово спрямоване проти тоталітаризму на захист гідності людини, гуманізму. Її поет. зб. «Пространства» (1980), «Глас» (1985), «Лабиринт» (1987), «Нощен дневник» (1992) сповнені морал. стоїцизму та благородства; на захист заг.-люд. цінностей написана зб. «Времена» (2000). Перекладала з польс., франц., давньогрец. мов. Відзначена нагородою Пен-клубу Польщі (1984) за високохудож. перекл. поеми «Пан Тадеуш» А. Міцкевича. Окремі твори Д. українською мовою переклали Н. Забіла, Д. Білоус, І. Білик, М. Сингаївський, З. Іванов, В. Лучук.

Завантажити статтю