ДИ́Н­НИК Олександр Микола­йович (09(21). 03. 1876, м. Ставрополь, Росія — 22. 09. 1950, Київ) — фахівець у галузі механіки. Професор (1911), академік АН УРСР (1929), академік АН СРСР (1946). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1944). Премія Голов­профосвіти УСРР (1932). Державні нагороди СРСР. Від 1894 навч. у Новорос. університеті в Одесі, закін. Університет св. Володимира у Києві (1899). За студент. роботу «Нарис вче­н­ня про роз­магнічува­н­ня» від­знач. золотою меда­л­лю та премією ім. М. Пирогова. У 1900–09 працював на каф. фізики Київ. політех. ін­ституту; 1910–12 пере­бував у наук. від­ряджен­ні в Мюнхен. університеті й політехніці, де 1912 захистив дис. «Про стійкість плоскої форми вигину» і отримав ступ. д-ра-інж. 1913–30 — завідувач кафедри теор. механіки Дні­проп. гірн. університету; водночас 1923–25 читав лекції у Сталін. гірн. технікумі (нині Донецьк). Наукові дослідже­н­ня цього періоду виклав у праці «За­стосува­н­ня функції Бес­селя до задач теорії пружності», яку захистив як доктор. дис. у Харків. університеті. 1930–41 — завідувач кафедри буд. механіки Дні­проп. металург. ін­ституту; від 1941 — завідувач від­ділу теорії пружності Ін­ституту гірн. механіки АН УРСР (Київ), водночас викладав у Київ. університеті, де 1944 заснував каф. опору матеріалів; від 1948 — завідувач від­ділу теорії пружності Ін­ституту буд. механіки АН УРСР (Київ). Член Президії АН УРСР (1944–48). Досліджував про­блеми теорії пружності, опору матеріалів, теорії стійкості, приклад. математики, теорії тиску гірн. пластів і шахт. під­йом. сталевих канатів. Створив наук. школу теорії пружності, роз­робки якої охоплюють пита­н­ня теорії стійкості стержневих систем, пластин і оболонок, коливань, гірн. тиску, пружності анізотроп. середовища, на­ближених методів роз­вʼяза­н­ня задач теорії пружності, фіз. методів досліджень. 1973 Президія АН УРСР встановила премію його імені.