Дискографія української музики та літератури

ДИСКОГРА́ФІЯ УКРАЇ́НСЬКОЇ МУ́ЗИКИ ТА ЛІТЕРАТУ́РИ Диско­графія (від грец. δίσχος — круг і …графія) — укла­да­н­ня каталогів грамплатівок та їхніх покажчиків. Наук. опис грамплатівки містить ві­домості: назва фірми звукозапису, номер грамплатівки та рік її запису (в разі по­втор. запису первин. фоно­грами — номер нової грамплатівки), назви записаних творів і пере­лік виконавців.

Муз. виконавство і композитор. творчість у 20 ст. набули над-звичайної популярності завдяки винаходу різних способів звукозапису, серед яких виділяють акуст., або мех., та електромех. (фоновалики й грамплатівки), електромагніт. (магнітофони) й оптичні (кіно- і телефільми, компакт-диски). Перші записи звука зроблено 1877 на вос­кових валиках фоно­графа, 1888 — на грамплатівках, фабричне виробництво яких освоєно пізніше: 1894 — в Америці, 1897 — у Європі. Записи на фоно­графі були не­стійкими, але завдяки можливості прослухати їх одразу його використовували як магнітофон до серед. 1930-х рр. Валики фоно­графа випускали чистими й з готовими записами, при цьому спочатку кожен з них записували окремо, а згодом їх виплавляли з пластмаси у спец. формах. Виготовле­н­ня грамплатівок було простішим: початк. запис робили на мʼякому матеріалі, а з нього знімали метал. копії (матриці), що служили формою для штампува­н­ня грамплатівок. Апарат для про­грава­н­ня платівок на­звали грамофоном (від грец. gra/mma — літера, запис і fwnh/ — звук, голос). Таку назву мала й перша в Європі фірма грамзапису, створ. на основі студій звукозапису та низки компаній, що спочатку виникли у США, а 1898 від­крили від­діл. у Великій Британії та Німеч­чині, які згодом обʼ­єд­налися в ТОВ «Ґрамофон Компані Лімітед». Ця приватна фірма мала філії в 13-ти країнах Європи, зокрема «Зонофон» у Ризі, який завдяки територ. близькості записав низку платівок укр. музики.

Фірма «Ґрамофон» випускала грамплатівки двох торг. марок: «Голос його господаря» та «Амур, який пише». Ці назви осн. серій грамзаписів, а також ін. написи на етикетках грамплатівок різних філій «Ґрамофона» диско­графи іноді трактували як власні назви фірми, тому в публікаціях повоєн. періоду зу­стрічаються десятки варіантів її помилк. найменувань. Серед перших у світі укр. грамзапи- сів, зроблених «Ґрамофоном» 1899, — «Сонце низенько» у виконан­ні М. Рубіна (псевд. спів­роб. фірми М. Рубінського) й дует «Чорна хмара» з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» у виконан­ні С. Медведєвої та М. Рубіна. Укр. грамзаписи виходили з етикетками «Ґрамофона» й «Зонофона», при цьому значна їх частина пере­видавалася в ін. серіях з різними етикетками, колір яких свідчив про пре­стижність запису й ціну грамплатівки (це по­вторні тиражі, а не копії). Невелику частину грамзаписів дублювала амер. фірма «Віктор», з якою «Ґрамофон» обмінювався матрицями. Кількість укр. грамзаписів з етикетками «Ґрамофона» й «Зонофона» при­близно однакова, разом становить бл. 700, тобто більше половини всіх укр. записів дорев. часу. Велику кількість укр. грамзаписів (бл. 250-ти, або 20 %) того періоду випустила також франц. фірма «Пате». З метою боротьби з конкурентами і під­робками вона за­стосовувала не заг.-при-йнятий горизонт. спосіб звукозапису, а вертикал. (як у фоно­графі), внаслідок чого платівки можна було про­гравати лише на спец. при­строях — патефонах. Цю назву за­стосовують і нині для по­значе­н­ня пере­носних грамофонів, але самих платівок фірми «Пате» збереглося мало. Ін. фірми Європи теж випускали укр. грамплатівки. Зокрема київ. «Екс­трафон» здійснив понад 100 укр. записів, варшав. «Сирена» — 150, «РАОГ» і «Метрополь» (Москва) — по 60, «Товариство В. Ребикова» і «Звукопис» (С.-Петербург), «Сфінкс» (Варшава), «Колумбія» (США–С.-Петербург), «Фаворит» (Ган­новер), «Поляфон» (Берлін–Одеса), «Лірофон» (Ляйпциґ) — по кілька десятків. Повних ві­домостей про грамзаписи цих та ін. фірм не зі­брано у звʼязку з від­сутністю в них каталогів або їхньою втратою. Зі встановле­н­ням рад. влади виробництво грамплатівок під­порядковувалося «Центро­друку ВЦВК», згодом — від­ділам різних комісаріатів, зокрема легкої та важкої пром-стей, що мали різноманітні назви, які дехто з диско­графів кваліфікує як назви рад. фірм грамзапису, до них також помилково зараховують назви заводів — «Апрелевський» та «Ногінський». Рад. індустрія грамзапису отримала назву «фірма “Мелодія”» лише 1964.

1924–29 випущено кілька укр. грамзаписів інструм. музики, від 1929 започатковано запис спів­аків, вокал. ансамблів та хорів. У 1-й пол. 1930-х рр. кількість записів різко скоротилася і почала зро­стати перед Декадою укр. літ-ри та мистецтва в Москві (1936). У повоєн. час керівництво грамзаписом пере­йшло до Комітету у справах мистецтв та Міністерства культури СРСР. Довго­граючі грамплатівки (L-Р), як і патефон­ні, випускали у 3-х осн. форматах: малі, або мінь­йони (діаметр 17,5 см, рідше — 20 см), середні, або ґранди (25 см), та великі, або гіганти (30 см).

Серед перших записів великих укр. муз. творів — опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1951, на 17-ти патефон. гігантах; 1952, на 4-х довго­граючих гігантах; 1959 на 3-х довго­граючих гігантах), «Бог­дан Хмельницький» К. Данькевича (1954, 5 платівок; 1963, 4 платівки), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1960, 3 платівки). За часів рад. влади укр. записи здійснено на 1200-т патефон­них (на 78 об./хв., виходили до 1970) і 1100-а довго­граючих грамплатівках (700 моно-, від 1950 і 400 стерео-, від 1960), на яких записано 20 укр. опер, понад 1000 вокал. творів 150-ти профес. і 280-ти самодіял. композиторів України, бл. 1000 укр. нар. пісень (3000 варіантів запису) у виконан­ні 260-ти спів­аків СРСР, хор. колективів і ансамблів, а також оркестр. та інструм. музика, театр. ви­стави. Духовну музику почали записувати лише в роки «пере­будови». Цін­ним доповне­н­ням до укр. грамзапису СРСР є записи укр. музики фірмами країн Європи та Америки, де спочатку пере­важали фольклорні, а згодом — естрадні твори, значну частину становлять реліг. композиції, істор. та патріот., зокрема стрілец. і пов­стан. пісні. Всі фірми світу здійснювали запис літ. творів; у СРСР через політ. ре­пресії укр. письмен­ників створ. невелику кількість таких грамплатівок. Лише у 1960–70-і рр. випущено фонохрестоматії для шкіл. У роки «пере­будови» та незалежності кількість літ. звукозаписів, зокрема на компакт-дисках, значно зросла.