Дитячий аутизм

ДИТЯ́ЧИЙ АУТИ́ЗМ (від грец. αύτός — сам, один) — порушення психічного розвитку, для якого характерні складна організація відносин дитини з зовнішнім світом, заглиблення у внутрішні переживання, нерівномірність проявів емоційного стану, порушення функції спілкування, поступовий відрив від реальної дійсності. Мін. прояви сприймають як індивід. особливості, аутичні риси характеру. Д. а. трапляється у 4–6 осіб з 10 тис. дітей, серед хлопчиків — у 4–5 разів частіше, ніж серед дівчаток. Прояви Д. а. в розвитку дитини можуть бути помічені з першого року життя. У таких дітей відсутні активні враження від довкілля, натомість вони демонструють особливу зачарованість певними слух. і зоровими враженнями (шелестіння поліетиленового пакета, світло лампи), а деяких — бояться (легкий шелест, шарудіння); у них пізно виникає комплекс пожвавлення, можлива негативна реакція на годування. На особливу увагу заслуговують такі порушення афектив. контакту дитини з людьми, як відсутність фіксації погляду на обличчях дорослих і рання посмішка при емоц. контактах з ними; дитина не виявляє прихильності до матері, проте емоційно реагує, коли виникає загроза припинення контактів з нею. На другому році життя простежуються затримка формування навичок ходіння; постійна чи період. відсутність реакції на своє ім’я; відсутність вказівного жесту, реакції на слова «покажи», «подивись», «дай», невміння стежити за поглядом дорослого; відсутність наслідування або тривале його формування; порушення використання мовлення як засобу комунікації, зокрема мутизм (відсутність мовлення при можливості випадкового промовляння слів чи фраз), ехолалія (багаторазове повторення сказаного), мовленнєві штампи. Найчіткіше проявляється Д. а. у 3–5 р. У цей період активно формуються захисні установки, на перший план виступають страхи, негативізм, можлива агресія.

Залежно від інтенсивності ураження базальної афектив. сфери виділяють 4 групи дітей з Д. а., кожна з яких характеризується різними проявами поведінки, стереотипністю дій, виникненням і розвитком страхів, негативізму, мімічними проявами, особливостями емоц. і мовленнєвого розвитку, ставленням до довкілля, рівнем інтелекту та досягнень у навч. діяльності. Часто проявляються агресивні дії у спілкуванні, коло якого обмежене тільки близькими людьми. Діти 1-ї і 2-ї груп, які мають глибокі патол. прояви, практично не здатні до продуктив. контакту, а також до виконання завдань патопсихол. методик.

Причинами Д. а. можуть бути спадк. обтяженість (шизофренія, невротичні розлади близьких родичів), реакція на пригнічення дитини з боку матері, орган. ураження мозку. Діти, хворі на Д. а., потребують лікування, психол.-пед. корекції порушень, правильного виховання у сім’ї. Обстежувати дитину рекомендують у присутності матері, а в деяких випадках — навіть вдома. Категорично протипоказане направлення до психіатр. стаціонару. Поступова реабілітація, навч. і виховання призводять до знач. прогресу в розвитку дітей, подолання ними страхів, корекції агресив. поведінки. Осн. зусилля батьків мають бути спрямовані на забезпечення емоц. і психол. комфорту дитини, формування в неї почуття впевненості та захищеності, а згодом — нових навичок, форм поведінки. При своєчас. (3–5 р.) початку корекц., пед. і медикаментоз. впливів можливе значне зменшення проявів Д. а. Подальший розвиток дітей залежить від характеру емоц. адаптування та постійної психол. корекції. Наслідки Д. а. виходять за межі дит. віку.

Завантажити статтю