Диференційна рента

Визначення і загальна характеристика

ДИФЕРЕНЦІ́ЙНА РЕ́НТА  — понадсередній прибуток, отриманий при використанні більш сприятливих природних умов. Рентні відносини виникають в усьому природогосп. комплексі, але теорію земел. ренти найчастіше розглядають на прикладі використання с.-г. угідь з різною родючістю. Для того, щоб задовольнити ринк. попит на продукти, необхідно використовувати земел. ділянки, природні властивості яких зумовлюють різну віддачу застосованих матеріал. і трудових ресурсів. У теорії диференц. земел. ренти ключове значення має поняття «гіршої ділянки» (замикаючих витрат), продукція якої врівноважує попит і пропозицію на ринку відповід. продукту. Оскільки метою ринк. виробництва є отримання прибутку, виробництво на гіршій (найменш родючій) ділянці можливе у тому випадку, коли ціна ринк. рівноваги забезпечить підприємцю, який використовує таку ділянку, середню норму прибутку (відшкодує його індивідуал. ціну виробництва). Таким чином, ціна виробництва гіршої ділянки набуває сусп. визнання вартості товару і стає ціною всього ринку. На всіх ін. ділянках більш висока родючість забезпечує більшу віддачу вироб. ресурсів, тобто індивідуал. ціна виробництва тут нижча, ніж у гіршої ділянки. У резуль-таті на всіх ділянках, окрім гіршої, виникає надлишок вартості над ціною виробництва, що і створює Д. р.

Узгодження закону вартості з законом ренти — заслуга класиків англ. політекономії (зокрема Д. Рікардо довів, що ціна формує ренту, а не навпаки). Визнання ціни джерелом ренти стало спростуванням фізіократич. поглядів, згідно з якими створення продуктів с. господарства — сумісна дія природи та праці, а рента — внесок природи у ціну. Дослідження К. Маркса, який встановив залежність розмірів ренти від рівня інтенсифікації, дозволили виокремити два види Д. р. Маса ренти, створеної на одиниці площі, залежить від маси продукту (урожайності), яка, у свою чергу, зумовлена розмірами витрат живої і уречевленої праці. Рента, сформована при середньому рівні інтенсифікації, є Д. р. першого виду. На ділянках з понад середніми витратами ресурсів підвищення врожайності збільшує масу ренти. Цю додатк. ренту К. Маркс кваліфікував як Д. р. другого виду. Зі зростанням середнього рівня інтенсифікації другий вид Д. р. перетворюється у її перший вид і відбувається збільшення Д. р. у її рікардіан. тлумаченні.

Розподіл Д. р. визначають форми земел. власності та землекористування. Якщо землевласник і землекористувач — одна особа, рента стає часткою заг. прибутку; коли землероб є орендарем земел. угідь, землевласник привласнює ренту через виплату оренд. плати. В основі оренд. договору, як правило, лежить Д. р. першого виду; другий вид ренти на термін дії оренд. договору отримує орендар, що стимулює процес інтенсифікації. У ринк. економіці природні ресурси комерц. використання здебільшого перебувають у приват. власності, що породжує земел. ринок (рентні доходи визначають ціни цього ринку). Оскільки орендні платежі встановлені в умовах оренд. договору і мають юрид. гарантії, земел. власність визнана інвестиціями з низьким рівнем ризику, тому норма ренти прирівняна до депозит. відсотка. Отже, ціну землі визначає капіталізація річного рент. доходу з депозит. відсотка. Світ. банк рекомендує визначати ціну природ. ресурсів у середньому від 4 % річних.

У Земел. кадастрі України грош. оцінка с.-г. земель проведена шляхом капіталізації рент. доходу від 3 % річних. Цю оцінку використовують при визначенні розмірів оренд. виплат і сум земел. податку. Якщо природні ресурси перебувають у держ. або комунал. власності, рентні доходи повинні надходити у держ. і місц. бюджети. За умови приват. власності на природні ресурси рента — винагорода інвестора, частка якої може мобілізуватися у бюджети різних рівнів через майн. або прибутк. податки. При цьому податк. стягнення з власників природ. ресурсів необхідно утримувати на рівні податк. навантаження ін. інвесторів.

Завантажити статтю