Діагностика соціальна

ДІАГНО́СТИКА СОЦІА́ЛЬНА  — процедура визначення (розпізнавання) об’єкта соціального дослідження; отримання необхідної інформації про соціальну реальність (об’єкт), стосовно якої належить дати прогноз на майбутнє або визначити способи її повної чи часткової зміни за допомогою соціоінженерної діяльності. Має дві взаємопов’язані мети: по-перше, на підставі отриманої інформації про соц. об’єкт спрогнозувати вірогідні варіанти його можливих змін; по-друге, розробити на цій базі проект (модель) нового об’єкта, який належить створити відповідно до реал. можливостей і технології реалізації проекту (моделі). У вузькому значенні Д. с. є одним із різновидів репродуктив. соц. пізнання, якому притаманні певні властивості. Її призначення — підведення тих чи ін. явищ соц. дійсності під уже відомі класи подій, станів, явищ сусп. життя; виявлених фактів, ознак, властивостей — під раніше встановлені моделі (типи). У процесі діагностування дослідник, як правило, має справу, з одного боку, з набором відомих типологій та класифікацій досліджуваних явищ; з ін. — набором окремих розрізнених фактів (явищ) з припустимим латентним їх взаємозв’язком. Процедура діагностування полягає у послідов. накладенні емпірич. інформації на структуру існуючих моделей чи типів досліджуваної соц. реальності й знаходженні варіанту їх адекват. збігу. Її завершує визначення класу, типу, виду чи моделі однопорядк. соціол. явищ, ознак і станів, до яких може бути віднесене обстежуване явище. Д. с. передбачає обов’язкову типологізацію ознак і явищ та ідентифікацію емпірич. моделей з теор., однак виявлені емпіричні моделі не завжди підходять до якоїсь конкретно існуючої теор. моделі, тому Д. с. як процедура репродукування конкрет. суспільно-наук. знань досить часто поєднується з пошуком і творчістю. За відсутності будь-яких аналогів чи можливостей ідентифікацій дослідник змушений доповнювати або навіть створювати принципово нові типології, у межах яких існує можливість ідентифікації емпірич. моделі (типу) з теоретичною. При постановці діагнозу в Д. с. спостерігається високий ступінь спорідненості об’єктив. характеристик соц. реальності з її суб’єктив. оцінками. Ця спорідненість може засвідчувати суттєвий вплив на діагноз ідеол. або ідейно-політ. позицій вчених. Зокрема з одних і тих самих фактів кризового стану економіки (чи суспільства у цілому) вчені з прокомуніст. і ліберально-демократ. поглядами поставлять різні (можливо, навіть протилежні) за сутністю соц. діагнози. Оскільки уникнути такої ситуації вкрай складно, єдине, що може її послабити, — або зовсім не давати оцінки, або надати їй по можливості об’єктив. характеру. В остан. випадку від соціолога вимагається передусім інтелектуал. чесність, пізнавал. акцент на емпіричні підстави і вичерпну логіку аргументації. Феномен об’єктив. оцінки у соціодіагностиці досить часто виступає у формі дихотомії, коли всі досліджувані явища, прикмети, процеси та стани діагностуються шляхом розчленування їх об’єктив. сусп. значимості на дві полярні оцінки — як щось позитивне й негативне. Дихотомія об’єктив. оцінок у діагностиці соц. явищ має широкий спектр протилежностей: прогресивне і реакційне, суспільно корисне та шкідливе, нормальне й патологічне, функціональне і дисфункціональне, конструктивне й деструктивне, легітимне та нелегітимне, моральне й аморальне тощо. Діагностика за дихотоміч. принципом вирізняється простотою і категоричністю висновку, але вона має сенс за умов об’єктивності, самокритичності та відповідальності дослідника.

Д. с. — відносно нова категорія у соціол. науці. Її сутність, спрямованість, функції та можливості останнім часом досліджують рос. вчені, зокрема В. Щербина. В Україні місце Д. с. у соціоінж. діяльності визначене у працях І. Попової та В. Подшивалкіної; типологізація опрацьована у дослідж. Ю. Сурміна; методол. підходи до Д. с., методи і технології діагностування розроблені у працях Н. Паніної, Ю. Яковенка.

Завантажити статтю