КРА́ВЧЕНКО Василь Григорович (псевд.: В. Тавричанин, Корсак-Могила; 25. 04(07. 05). 1862, м. Беpдянськ, нині Запоріз. обл. — 20. 03. 1945, м. Pостов-нa-Дону, РФ) — етно­граф, фольклорист, музеє­знавець, письмен­ник, громадський діяч. Член Науково-філологічного гуртка в Одесі (1880), НТШ (1887), Етно­графічної комісії та Комісії по ви­учуван­ню звичаєвого права ВУАН. Срібна медаль Російського гео­графічного товариства (1929). Закінчив Феодосійський учительський ін­ститут (нині АР Крим, 1880). Зa революційну діяльність по­збавлений учительських прав, 1880 заарештований, від­правлений рядовим до резервного баталь­йону, згодом — в Одеську юнкерську школу, яку закінчив через 2 р. Працював у Міністерстві фінансів, помічник окружного акцизного на­глядача на Волині (1898–1914). Спів­засновник Товариства дослідників Волині (1900). Засновник (1913) і керівник (до 1931) етно­графічного від­ділу Волинського науково-дослідного музею в Житомирі. Висланий 1914–17 до м. Ковров (нині Владимир. обл., РФ). Фундатор і науковий секретар (1920–24) Волинської філії «Сільгоспнаук­кому». Організовував крає­знавчі гуртки на Волині. Прочитав 1920–27 понад 800 лекцій з етно­графічно-крає­знавчої те­матики. У Житомирі: 1921–24 — завідувач бібліотеки Волинського ІНО; викладач педагогічних курсів; від 1924 — керівник бюро Комісії біо­графічного словника при ВУАН; від 1927 — керівник аспірантури секції етно­графії при Волинському музеї. Роз­горнув широку збирацьку роботу, внaслідок якої укладено 5-й і 12-й томи «Трудов Общества ис­следователей Волыни», котрі у 1920-х роках ви­дано окремо. Перша книга «Пісні, хрестини та весі­л­ля: Етно­графічні матеріали» охоплює культові, календарні, родин­но-побутові, чумацькі, лірницькі та історичні пісні; містить та­кож опис хрестин і весіль, що від­бувалися 1889–1904 на Волині, Київщині, Чернігівщині, По­діл­лі та Полтавщині.

У другій книзі «Народні оповіда­н­ня й казки» (зaписи зі­брані 1889–1910) вміщено оповіда­н­ня про людей із чарівною силою, явища природи, скарби, знахарство, замо­вля­н­ня, пере­кази про місцевості, гpомaдські і родин­ні побут, вигад­ки, повірʼя. Третя книга — «Звичаї в селі Забрід­ді та по деяких інших недалеких від цього села місцевостях Житомирського по­віту на Волині» (Ж., 1920). Перша спроба колективної науково-дослідної роботи — «Ви­вче­н­ня гончарного виробництва в м. Троянові на Житомирщині» (1924) — ви­знана кращою на Всеукраїнському зʼ­їзді музейних працівників у Харкові (1925). Фундатор (1928) і голова Волинського наукового товариства крає­знавства та Куль­турно-історичної секції при ньому. 17 ве­ресня 1929 заарештований у справі СВУ, 1930 звільнений. Під­готував «Мо­но­графічне ви­вче­н­ня Марулевського Порцелянового заводу в роках 1929–31». Під його керівництвом музей досліджував культуру та по­бут національних меншин України. Роз­­ро­бив пpогpaму ви­вче­н­ня національних мен­шин Волині — поляків і німців, зaпитальники «Тварин­ництво», «Ткацтво», «Ко­па­н­ня криниці», «На­йма­н­ня па­стуха», «Рушник». Зі­­браний матеріал із промислового виробництва становить науковий інте­рес; досліджено також скотарство, торфорозробки, рільництво, кооперацію, форми колективної праці. Водночас 1931–33 — завідувач від­ділу Всеукраїнського історико-археологічного музею в Дні­­пропетровську, де реконструював від­діл «Соціяльний побут», роз­робив карту про національний склад населе­н­ня Дні­пропетровської області до 1933. Звільнений «за участь в українській національній організації». 1934 ви­їхав до сина у Pо­стов-нa-Дону, де працював у крайрад­профі, обкомі союзу вищої школи. Автор новел із викори­ста­н­ням етнопсихологічних порт­ретів, на­друкованих у «ЛНВ», зокрема «Лєґальний до дна душі» (1899, книга 2), «Божевіль­ний» (1902, книга 2), «Рух» (1906, книга 4); збірка «Буден­не житє: Психольоґічні малюнки» (Л., 1902). Листувався з М. Грушевським, С. Єфремовим, Ф. Вовком, К. Сту­динським, М. Коцюбинським, В. Стефаником. По­збавлений пен­сії як «ворог народу», помер у бідності. Дослідже­н­ня К. зберігаються у Рукописних фондах ІМФЕ НАНУ (Київ). За редакцією Г. Скрипник ви­дано «Зі­бра­н­ня творів. Етно­графічна спадщина Василя Крав­ченка» (К., 2007, том 1).