КО́ТВІЧ Владислав (Kotwicz Władysław; 20. 03. 1872, с. Ос­сово, нині Грод­ненської обл., Білорусь — 03. 10. 1944, с. Чорний Бір, нині с. Юодшиляй Вільнюського ра­йону) — польський сходо­­знавець. Член-кореспондент АН СРСР (1922), дійсний член Польської академії знань (1927). Закінчив С.-Пе­тербурзький університет (1895). Від 1896 працював у 3-му (східному) від­ділі Загальної канцелярії Міністерства фінансів Російської імперії; водно­час від 1900 — приват-доцент, завідувач кафедри монголістики, від 1903 — завідувач кафедри маньчжурської філології Петро­градського університету (нині С.-Пе­тербург). 1920–22 — директор Петро­градського ін­ституту живих мов Сходу. Здійснив екс­педиції до Калмикії (1894, 1897, 1910, 1917) і Монголії (1912). Від 1924 — завідувач кафедри філології Далекого Схо­ду Львівського університету. Голова Польського орієнталістичного товариства (від 1923), головний редактор журналу «Rocznik Orientalistyczny» (1927–39), організатор зʼ­їздів польських сходо­знавців (1931–38). Під час 2-ї світової війни жив у Вільнюсі, де під­готував до друку гра­матику литовської мови. Досліджував про­блеми алта­їстики, монгольської і маньчжурської філології. Серед учнів — Ф. Муромцев, С. Козін, М. Левицький, О. Пріцак.