ҐА́БОР Андор (Gábor Andor; 24. 01. 1884, с. Уйнеп­пуста, нині Угорщина — 21. 01. 1953, Будапешт) — угорський письмен­ник і пере­кладач. Державна премія Угорщини ім. Л. Кошута (1953). Закін. Будапешт. університет. Автор комедій. оповідань, сатир. повістей і віршів-куплетів для кабаре. У перший період творчості за­ймав радикал.-нігіліст. позицію, висміював міщанство часів 1-ї світової війни. Популярністю користувалася його комедія «Dollárpapa» («Тато долар», 1917). 1919 був чл. уряду Угор. Рад. Республіки. Зб. віршів «Az én Hazám» («Батьківщина моя», 1920) спрямов. проти гортист. реакції та «білого» терору. Від 1920 — на еміграції. Серед публіцист. творів цього періоду — «Hallottak arcai» («Маски померлих», 1921), «Epilog» («Епілог», 1924). Під час пере­бува­н­ня у Берліні спів­працював з ж. «Rote Fahne» («Червоний прапор») та «Linkskurve» («Лівий поворот»). У 1933–45 жив у СРСР. Від 1938 — ред. ж. «Új Hang» («Новий голос», Москва), у якому 1939 в № 4 опублікував у власному пере­кладі уривок з поеми «Єретик» Т. Шевченка, вірші «Породила мене мати», «Утоптала стежечку», «І багата я», «Ой чого ти почорніло», «Гімн черничий». Остан­ні три та вірш «Якби мені черевики» уві­йшли до угор. вид. «Kobzos» (Budapest, 1961) Т. Шевченка. Пере­клад «Заповіту» опублікував у г. «Új Szó» («Нове слово», 1948, № 58). Після поверне­н­ня 1945 на Батьківщину був ред. сатир. ж. «Ludas Matyi» («Лудаш Маті»). Автор роману «Doktor Senki» («Пан Ніхто», т. 1–2, 1946). Укр. мовою окремі твори Ґ. пере­клали Г. Касьяненко, В. Густі, К. Бібіков.