Ґамов Джордж

Визначення і загальна характеристика

ҐАМОВ Джордж (Георгій Антонович; 20. 02(04. 03). 1904, Одесa — 19. 08. 1968, м. Болдер, шт. Колоpaдо, СШA) — фізик і астрофізик. Член-кореспондент АН СРСР (1932—38, у 1990 посмертно поновлений). Член АН Данії (1950) та США (1953). На­вчався у Новоросійському (Одеса, 1922—23) та Ленін­градському (нині Санкт-Петербург, 1923—26) університетах, від­відував лекції О. Фрідмана. Від 1928 удосконалював зна­н­ня в Західній Європі у Центрі квантової фізики у Ґет­тінґені та Ін­ституті теоретичної фізики в Копенгаґені. Отримавши Рокфел­лерівську стипендію, 1929—31 працював у лабораторії Е. Резерфорда при Кембриджському університеті (США), де проводив теоретичні дослідже­н­ня з роз­щепле­н­ня атомних ядер. 1931—33 — у Ленін­градських університеті, фізико-технічному та фізико-математичному ін­ститутах; науковий консультант екс­периментів з роз­щепле­н­ня ядра. 1934 емігрував до США, працював професором Університету Дж. Вашинґтона, від 1956 — Університету Колорадо (Болдер). Наукові дослідже­н­ня у галузях квантової і ядерної фізики, астрофізики, космології, біо­логії та історії фізики. Незалежно від Р. Герні та Е. Кондона за­стосував квантову механіку для поясне­н­ня α-роз­паду (1928), за­провадив поня­т­тя квантового тунелюва­н­ня частинки крізь потенційний барʼєр атомного ядра; увів у теорію β-роз­паду поня­т­тя взаємодії, яка отримала назву Ґамова—Тел­лера (1936). Роз­робив першу послідовну теорію еволюції зір, що ґрунтується на припущен­ні про ядерне походже­н­ня їх енергії (1937—40), роз­рахував моделі зір з термо­ядерними джерелами енергії, ви­значив роль нейтрино у збільшен­ні світності під час вибуху нових і наднових зір, роз­робив теорію виникне­н­ня хімічних елементів у процесі послідовного нейтрон­ного захвату; спільно зі спів­робітниками за­пропонував модель гарячого Всесвіту (1946). Перед­бачив існува­н­ня рівноважного реліктового ви­промінюва­н­ня (1950), яке 1965 виявили за допомогою спо­стережень у радіодіапазоні А. Пензіас та Р. Вілсон (удостоєні 1978 Нобелівської премії). Сформулював положе­н­ня про генетичний код ДНК (1954). Нагороджений премією Калінґи ЮНЕСКО за популяризацію науки (1956). На честь вченого на­звані мала планета № 8816, кратер на місяці, а також один із корпусів Університету Колорадо. В Одесі від 1995 започатковано Ґамовські чита­н­ня, його імʼям на­звано сквер та провулок. Меморіальні дошки вченому від­криті в Університеті Дж. Вашинґтона та на стіні головного корпусу Одеського університету. 2015 Асоціацією RASA-America заснована премія його імені, якою від­значають російськомовних учених, котрі працюють у США. 2021 започатковано Премію імені Георгія Ґамова НАНУ за видатні наукові роботи у галузі астрофізики і космології.

Праці: The Constitution of Atomic Nuclei and Radioactivity. New York, 1931 (рос. перекл. — Строение атомного ядра и радио­активность. Москва, 1932); Structure of Atomic Nuclei and Nuclear Transformations. New York, 1937; The Birth and Death of the Sun. New York, 1940; Biography of the Earth. New York, 1941; One, Two, Three... Infinity. New York, 1947; Theory of Atomic Nucleus and Nuclear Energy Sources. New York, 1949 (спів­автор); The Crеation of the Universe. New York, 1952; Expanding Universe and Origin of Galaxies. Kopenhagen, 1953; Matter, Earth and Sky. New York, 1959; The Atom and Its Nucleus. New York, 1961; A Planet Called Earth. New York, 1963; A Star Called the Sun. New York, 1964.

Ю. М. Ранюк

Завантажити статтю