ҐЕРЕ́ТА Петро Федорович (псевд. — Олесь Ґерета; 22. 06. 1902, містечко Козова, нині смт Терноп. обл. — 01. 05. 1974, Тернопіль, похов. у с. Велика Березовиця, нині смт Терноп. р-ну Терноп. обл.) — культурний діяч. Батько Ігоря та Олега Ґерет. 1919 — доброволець УГА. Навч. в Укр. таєм. університеті (1924–25), закін. Торг. академію у Львові. 1928–33 — у Львів. богослов. академії. Священик і вчитель релігії у селах Скоморохи (нині Терноп. р-ну) та Велика Березовиця. 1958–61 — настоятель Свято-Успен. церкви, після її закри­т­тя — 2-й священик Свято-Рождествен. церкви у Тернополі (1961–63). Пере­ведений на ново­створ. парафію у с. Курівці Зборів. р-ну Терноп. обл. (1968–74). Засн. і диригент церк. хорів у Скоморохах та Великій Березовиці, засн. хору при Свято-Успен. церкві в Тернополі. Автор поезій, пісень, пере­важно реліг.-патріотичних; музики до Служби Божої, церк. проповід­ей і мово­знав. досліджень; збирач фольклору. На слова Ґ. написали музику Л. Лопатинський та В. Крупник. Публікувався від 1928. Вірші Ґ. на­друковані у ж. «Тернопіль», «Цвіт України» (1990), зб. «Молитва» (1991), «Богославень» (1994). Посмертно ви­йшли зб. поезій та пісень «Не плач, Україно» (Т., 1996), «Воскресні звуки: Поезії, пісні» (Т., 1997).