Ґо
ҐО (з япон. — територія) — настільна гра. Одна з найдавніших ігор світу, понад 4 тис. р. її правила лишаються практично незмінними. Виникла у Китаї, розквіту досягла в Японії. Ігрове поле поділене 19-ма горизонт. і вертикал. лініями, перехрестя яких є ігровими пунктами (361 клітинка). Починається гра з порожньої дошки, двоє гравців по черзі ставлять свої камені (фішки для гри, по 180 у кожного) на будь-які вільні клітинки з метою оточити якомога більше вільного простору ігрового поля. Камені згодом об’єднуються в різноманітні за формою групи, що взаємодіють з ін. своїми групами і групами супротивника. Слабкі групи «гинуть» або «рятуються» з утратами, сильні «ділять» територію (порожні пункти дошки). За кожний пункт території і кожний знятий камінь супротивника гравці одержують очко — перемагає той, у кого більше очок. Заборонено повторювати позицію на дошці і знищувати свої камені. Нічийний результат відсутній. Простота правил (тільки 2 заборони) та практично необмежена кількість варіантів робить складним вибір ходу, що дає можливість розвивати різноманітні тактичні і стратег. комбінації. Це у свою чергу вимагає глибокої спеціалізації та випробування ідей на практиці, стимулюючи гравців до організації змагань, турнірів, фестивалів та конгресів з Ґ. Система класифікації гравців: поч. рівень — «кю» (20-й кю — найнижчий, 1-й кю — найвищий), майстер. рівень — «дан» (1-й дан — найнижчий, 9-й дан — найвищий). З поширенням гри поступово почали виникати профес. об’єднання. Ще у 17 ст. в Японії існувала Академія Ґ., яка стала прототипом сучас. профес. ліг Японії, Китаю, Кореї та Тайваню. 1950 засн. Європ. федерацію Ґ., 1982 — Міжнар., від 1979 проводять щорічні чемпіонати світу.
Гра Ґ. була відома на тер. Рос. імперії від кін. 19 ст. Широко розповсюдилася в СРСР у 60-х рр. завдяки темат. публікаціям у ж. «Юный техник» і «Знание — сила», а масовою стала після серії статей у ж. «Наука и жизнь» 1975–76. У 1990 засн. Укр. федерацію Ґ. (УФҐО, перший президент — В. Платонов, від 2006 — В. Скочко), 1992 УФҐО прийнято до Європ., а 1993 — Міжнар. федерації Ґ. (станом на 2007 об’єднувала 64 нац. федерації). В Україні найбільші секції Ґ. діють у Києві, Рівному, Одесі, Сімферополі, Харкові, Дніпропетровську, Львові та Кривому Розі. Від 1989 спортсмени України беруть участь у чемпіонатах Європи (400–600 учасників з 24-х країн), кращий результат — 2-е м. Д. Богацького (2002). У 1992 збірна команда України виборола 3-є м. на чемпіонаті Європи в Румунії (у складі — Ю. Ледовський, Ю. Плющ, А. Бачинський, Д. Яценко). 1994 представник України (Ю. Ледовський) вперше взяв участь у чемпіонаті світу з Ґ. в Токіо, зайнявши 12-е м. Досягали успіхів укр. майстри Ґ. у серії Ґран-Прі Європи, де 15 призових місць визначають за результатами виступів у всіх турнірах сезону. Так, Ю. Ледовський 1993–94 посів 5-е м. у заг. заліку, 1995–96 Д. Богацький — 6-е. 1997 переможцем етапу Ґран-Прі Європи у Празі став Д. Яценко, а у Києві — Д. Богацький. У фіналі Кубка світу Фудзітсу 1997 в Амстердамі Д. Яценко здобув 3-є м. Від 1987 у Києві, Рівному, Сімферополі та ін. містах України діють дит. секції Ґ. Серед юніорів представники України також досягли успіхів, зокрема Д. Богацький посів 3-є м. на першості світу 1996 у Сеулі, переміг у 2-й першості Європи 1997 в Братиславі, Д. Лисюк — на неофіц. першості Європи 1995 в м. Лінц (Австрія). Серед 10-ти найсильніших гравців за рейтингом УФҐО (станом на 1 січня 2008) — Д. Богацький (6-й дан), М. Гальченко (5-й дан), Б. Жураковський (4-й дан), Д. Яценко (5-й дан), А. Качановський (4-й дан), С. Рідзель (5-й дан), Є. Панькін, К. Лопатюк. А. Кравець, В. Скочко (усі — 4-й дан).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
