Ґольденвайзери

ҐОЛЬДЕНВА́ЙЗЕРИ — родина.

Олександр Соломонович (14(26). 02. 1855, м. Катеринослав, нині Дні­пропетровськ, за ін. даними — м. Канів Київ. губ., нині Черкас. обл. — 24. 05(06. 06). 1915, Київ) — право­знавець, адвокат, публіцист. Закін. С.-Петербур. університет. Від 1880-х рр. мешкав у Києві, за­ймався адвокат. практикою. Був головою Київ. комісії присяж. повірених, очолював Товариство допомоги особам, звільненим з увʼязне­н­ня. Автор праць із цивіл. права («Социальное законодательство Германской империи: страхование рабочих от несчастных случаев, на случай потери способности к труду и старости», 1890; «Современ­ная система наказаний и ее будущность по трудам парижского пенитенциарного кон­грес­са», 1896) та присвяч. творчості Л. Толстого («Пре­ступление — как наказание, а наказание — как пре­ступление: мотивы Толстовского “Воскресения”», 1911; усі — Київ). Також вміщував свої стат­ті у період. вид., зокрема «Юридическом вестнике», «Вестнике права», «Рус­ской мысли». Брав участь у між­нар. юрид. кон­гресах у Будапешті, Парижі, Вашинґтоні. Зібрав значну бібліотеку, більшість книг якої нині зберігається у фондах НБУВ. Його брат

Мойсей Соломонович (1860-і рр. — 1921, Варшава) — історик, етно­граф, бібліофіл. 1920 вивіз у Польщу найцін­нішу частину своєї б-ки — рідкісні прижит­тєві вид. рос. і європ. класиків, книги з авто­графами і маргіналіями, колекцію ельзевірів, франц. ілюстров. вид. 18 ст. та ін. Сини Олександра Соломоновича:

Олександр (17(29). 01. 1880, Київ — 06. 07. 1940, м. Портленд, шт. Ореґона, США) — антрополог (фахівець у галузі антропології ірокезів);

Олексій (1890–1979) — право­знавець, громадський діяч. Олександр Олександрович здобув ступ. д-ра у Колумбій. університеті (Нью-Йорк, 1910). Викладав у цьому Університеті (до 1919), Школі соц. дослідж. (Нью-Йорк), Ореґон. університеті (м. Юджін) і Рід-коледжі (Портленд). Досліджував давні культури з по­гляду інтелект. психології та психо-аналізу; роз­глядав понятій. світ неписем. народів як мало від­мін­ний від світу сучас. людини. Написав один із перших у США під­руч. з антропології «Early Civilization» («Рання цивілізація», 1922; пере­вид. — London, 1937), пр. «History, Psychology and Culture» («Історія, психологія і культура», 1933). Олексій Олександрович 1912 закін. Університет св. Володимира у Києві. Від 1919 — на еміграції у Німеч­чині. Був завідувач від­ділу юрид. допомоги при Союзі рос. євреїв у Німеч­чині, чл. правлі­н­ня Союзу рос. присяж. адвокатури в Німеч­чині, Нансенів. комісії у справах біженців при Лізі Націй. Після приходу до влади у Німеч­чині нацистів 1937 ви­їхав до США. Автор кн. «Киевские воспоминания» (1921), «Якобинцы и большевики: психологические парал­лели» (Берлин, 1922), «Я. Л. Тейтель (1850–1935)» (1944), зб. статей і промов «В защиту права» (Нью-Йорк, 1952). Брав участь у написан­ні «Книги о рус­ском еврействе» (Нью-Йорк, 1960, т. 1; 1968, т. 2).

Завантажити статтю