Ґрачотті Санте

ҐРАЧО́Т­ТІ Санте (Graciotti Sante; 01. 12. 1923, м. Озімо, Італія — 17. 10. 2021, Рим) — італійський мово­знавець-славіст, історик словʼянських літератур. Іноз. чл. НАНУ (1991), АН Польщі та Хорватії. Член Нац. академії дей Лінчей (Рим). Почес. д-р низки університетів Польщі. Почес. президент Товариства А. Міцкевича та Італ. асоц. укр. студій. Золота медаль АН Чес. Респ., премія ім. В. Яґича Філол. асоц. Хорватії і Хорват. славіст. комітету. Навч. у Мілан. катол. університеті «Сакро Куоре», Держ. мілан. архіві (1948–53). Спеціалізувався з сучас. філології в Рим. університеті «Ла Сапʼєнца». Проф., завідувач кафедри словʼян. філології Мілан. катол. університету (1965–72; заснував у ньому одну з кращих славіст. б-к Італії) і Рим. університеті «Ла Сапʼєнца» (1972–96). Під керівництвом Ґ. Департамент словʼян. студій у Рим. університеті став єдиним в Італії та Європі центром славістики, де ре­презентовані всі словʼян. мови. Спів­працював із Фундацією Дж. Чіні (Венеція), в структурі якої був дир. Ін­ституту «Венеція і Схід», відп. за звʼязки з країнами Центр.-Сх. Європи (1963–2002). Один із фундаторів Італ. асоц. славістів (1969–79 — її президент), віце-президент Між­нар. асоц. з ви­вче­н­ня і пошире­н­ня словʼян. культур при ЮНЕСКО (1978; президент її Нац. італ. комітету) та Між­нар. комітету славістів (від 1979). Від 1970 — гол. ред. ж. «Ricerche Slavistiche» (Рим), чл. редколегії низки славіст. часописів. Своєю наук. й організац. діяльністю Ґ. зробив великий внесок у формува­н­ня славіст. студій в Італії і Зх. Європі загалом. Сприяв інтенсивній спів­праці та діалогу країн Сх. Європи із Зх. Організатор наук. зу­стрічей і симпозіумів, результатом яких стали числен­ні ви­да­н­ня під упорядкува­н­ням Ґ. при Фундації Дж. Чіні. Наукові дослідже­н­ня Ґ.: польс. література від Ренесансу до Просвітництва; хорват., польс., рос., чес. літ-ри середньовіч­чя; у своїх студіях вчений охопив усі словʼян., угор. та румун. літ-ри. Спираючись на компаративіст. дослідж., висунув концепцію неперерв. культур. взаємозвʼязку Зх. та Сх. Європи, культури словʼянства як орган. частини духов. спадку європ. цивілізації, з особливим акцентом на ролі реліг. чин­ників у процесі культур. взаємодії. Дослідж. Ґ. від­значаються мас­штаб. роз­глядом явищ, пунктуал. контекс­туалізацією, між­дисциплінар. під­ходом. Ґ. — один із пред­ставників європ. школи філології (комплексне ви­вче­н­ня мов, літ-р, текс­тів, історії та історії ідей народів Європи в компаративіст. — між­словʼян. та між­європ. — ключі). При каф. словʼян. філології від 1977 за­провадив лекції з української мови, які започаткували процес створе­н­ня каф. україністики (2000). Сприяв організації спів­праці з НАНУ, зокрема проведен­ню італ.-укр. симпозіумів (Київ, 1994; Венеція, 1999).

Наук. студії та ініціативи Ґ. становлять знач. внесок у світ. славістику в плані пере­осмисле­н­ня ролі України та укр. культури в роз­витку Європи. Ґ. під­няв пита­н­ня про давню укр. літературу як реалізацію унікал. «пан-європ. синтезу», що став невід­ʼєм. частиною європ. культури, зокрема у працях: укр. перекл. — «Спадок Ренесансу в українському Бароко» // «Укр. Барок­ко» (К., 1993), «Українська культура ХVІІ ст. і Європа» // «Україна ХVІІ ст. між Заходом та Сходом Європи» (К.; Венеція, 1996), «Lʼeredità rinascimentale del Barocco ucraino» // «Mélanges de langue et de litérature» (Wrocław, 1996). Істор. ролі посередництва поліконфес. багатомов. України в діалозі між Заходом і Сходом Європи, подолан­ню дихотомії словʼян. світу, роз­діленого між «лат.» й «візант.» традиціями (зокрема в процесі євроінтеграції), присвяч. доповідь Ґ. «Україна між двома Славіями та двома Європами» на симпозіумі «Доба Києва та її спадок у зу­стрічі з Заходом» («LʼUcraina tra le due Slavie e le due Europe» // «Lʼetà di Kiev e la sua eredità nellʼincontro con lʼOccidente», Roma, 2003). На соціокультур. та етич. про­блемах Голодомору зосереджено доповідь Ґ. на симпозіумі «Смерть землі. Великий Голод в Україні 1932–33 рр.» в Ін­ституті студій сусп. та реліг. історії м. Віченца: «Аспект геноциду шляхом голоду: духовний геноцид» («Un aspetto del genocidio per fame: il genocidio spirituale» // «La morte della terra. La grande «carestia» in Ucraina nel 1932–33. Istituto per le Ricerche di Storia Sociale e Religiosa», Roma, 2004). Важливою віхою в роз­витку україністики в Італії став організований Ґ. симпозіум «Релігійна історія України», результатом якого стало перше в Європі панорамне дослідж. історії укр. церков та сьогодніш. ситуації в Україні у сфері релігії (доповідь «Від антилатинізму до полеміки проти Унії: кон­станти і метаморфози»: «Dallʼantilatinismo alla polemica contro lʼUnione. Costanti e metamorfosi» // «Storia religiosa dellʼUcraina», Milano, 2007).

Завантажити статтю