ҐРУ́ЗЕНБЕРҐ Оскар Осипович (1866, м. Катеринослав, нині Дні­пропетровськ — 27. 12. 1940, м. Ніцца, Франція) — адвокат. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1889). Від­мовився від пропозиції залишитися при Університеті через вимогу прийняти християнство. Пере­їхав у С.-Петербург, працював присяж. повіреним. Спів­засн. г. «Право», 1898–1901 редагував кримінал. від­діл. Вів кримінал. справи, на судових процесах часто ви­ступав захисником ві­домих письмен­ників, громад. і політ. діячів, зокре- ма М. Горького, В. Короленка, К. Чуковського, П. Мілюкова, Л. Троцького. Брав активну участь у специфічно євр. справах — процесі Д. Блондеса (1900–02), звинуваченого у ритуал. вбивстві; судових роз­глядах погромів у Кишиневі (1903) та Мінську (1905); зробив знач. внесок у виправ­да­н­ня М. Бейліса (див. Бейліса Справа). 1917 обраний депутатом Всерос. установ. зборів; 1918–19 очолював Євр. раду само-оборони та Раду з на­да­н­ня допомоги жертвам погромів. 1920 емігрував. 1921–23 мешкав у Берліні, 1926–32 — у Ризі, де за­ймався юрид. практикою і заснував ж. «Закон и Суд» (виходив до 1938). Згодом пере-їхав у Францію. Автор спогадів «Вчера» (Париж, 1938). В 1944 у Нью-Йорку ви­дано зб. «Грузенберг. Очерки и речи», до якого уві­йшли стат­ті й судові промови, опубл. у г. «Право» та ж. «Закон и Суд», серед них — «Об умучен­ном (Т. Г. Шевченко)». 1951 разом із дружиною пере­похов. у Тель-Авіві.