Ґрунт
ҐРУНТ — верхній шар земної кори, сформований у результаті взаємодії біологічних чинників (рослинність, мікроорганізми, ґрунтова фауна) з материнськими гірськими породами за певних гідротермічних умов. Ґ. — функція екологічних чинників (ґрунтоутворювачів) місця його залягання. Головною рисою є родючість — здатність забезпечувати рослини під час росту і розвитку водою та поживними речовинами. Провідна роль біологічних чинників у ґрунтоутворенні зумовлює формування у Ґ. специфічної органічної речовини — гумусу.
Для Ґ. характерний складний структурно-організований профіль, у якому, поряд із системою генетичних горизонтів, обов’язкова наявність певної кількості гумусу, що залежить від типу ґрунтоутворення, вмісту фізичної глини та інтенсивності зволоження, зокрема дерново-підзолисті Ґ. мають в орному шарі 0,6–2,6 % гумусу, чорноземи — 2,2–5,3 %. Показником його акумуляції у Ґ. є коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) — співвідношення кількості гумусу і фізичної глини в профілі. Кожен тип Ґ. має свої параметри КПНГ, тому їхній генетичний статус діагностують у польових умовах за будовою профілю і відповідними морфологічними властивостями, а уточнюють за кількісним показником КПНГ. Інтенсивність гумусонакопичення за ступенем зволоження у верхньому шарі профілю Ґ. (30 см) певної генетичної природи діагностують за допомогою параметрів коефіцієнта відносної акумуляції гумусу (КВАГ), який відображає співвідношення кількості гумусу і фізичної глини в цьому шарі, віднесене до 10 % останньої.
Ґ. складається з твердої і рідинної, газоподібної і живої частин. У твердій фазі головне місце за масою посідає здебільшого мінеральна частина, представлена частками від 1 мм до десятих і сотих мікрона. В її складі кількість часток менших 0,01 мм (фізична глина) коливається від 3–5 % до 65–70 %. Мінеральна маса складається з первинних і вторинних мінералів. У хімічному складі переважає кварц, є також алюміній, залізо, калій, натрій, магній, кальцій. Зростання вмісту фізичної глини зумовлює зменшення кількості SiO2 і збільшення решти сполук. У карбонатних Ґ. більше вуглекислого кальцію, засолених хлоридів і сульфатів. Важливою складовою частиною Ґ., що впливає на його властивості, є ґрунтові колоїди, які визначають поглинальну здатність Ґ., його буферність. Параметри цих властивостей залежать від складу обмінних катіонів, а сам склад — від характеру ґрунтоутворення. До твердої фази Ґ. уналежнюють і органічну речовину, основна маса якої представлена гумусними речовинами, а частина — сполуками проміжного розкладу органічних речовин рослинних, тваринних і мікробного походження. При їхній мінералізації звільняються поживні речовини, набуваючи доступних для рослин форм.
Гумусні речовини разом із мінеральною масою створюють органічно-мінеральні структурні окремості, кількість яких визначає фізичні, водні, повітряні та інші властивості Ґ. Рідинна частина (ґрунтовий розчин) відіграє важливу роль у ґрунтоутворенні та впливає на родючість. За її допомогою відбувається переміщення мінеральних та органічно-мінеральних компонентів по профілю і за його межі, постачання рослин водою й розчиненими у ній поживними речовинами. Важливе значення для ґрунтоутворення і родючості має також газоподібна частина (ґрунтове повітря). До неї входять N2, О2, СО2 та інші леткі органічні сполуки, склад яких змінюється залежно від пори року, ступеня зволоженості та ін. Живу частину представляють ґрунтові мікроорганізми. Активна роль живих організмів у формуванні Ґ. визначає його належність до біокосних природних тіл — важливих компонентів біосфери.
Різноманітність Ґ. викликана різноманітністю чинників ґрунтоутворення та їх поєднанням, однак зволоження, температурний режим та рослинний покрив у природі зонально зумовлені, внаслідок чого існує певна обмеженість найпоширеніших Ґ. На рівнинній частині їхня зміна відбувається послідовно з Пн. на Пд. (залежно від змін клімату, рослинності та інших чинників), в умовах гірського рельєфу — від підніжжя до вершин (внаслідок змін основних чинників ґрунтоутворення). Для Полісся характерні дерново-підзолисті, дернові опідзолені, дернові глейові, болотні, торфово-болотні Ґ. та торф’яники, для Лісостепу — чорноземи типові, опідзолені, темно-сірі опідзолені, сірі та ясно-сірі лісові Ґ., для Степу — чорноземи звичайні та південні, Сухого Степу — темно-каштанові, каштанові солонцюваті та солонці каштанові. У гірських районах Карпат переважають буроземи опідзолені (бурі лісові), буроземно-підзолисті, поверхнево оглеєні та буроземи (гірсько-лучні), Криму — буроземи опідзолені та коричневі Ґ. Проте перераховані типи Ґ. неоднорідні внаслідок просторової зміни абіотичних (клімат, рельєф, материнські породи, глибина рівня підґрунтових вод) та біотичних (рослинність) чинників ґрунтоутворення. Ґ. — один із природних компонентів, які складають життєзабезпечувальне середовище для людського суспільства. Внаслідок змін, що відбулися в природних Ґ. під впливом антропогенної дії, їхня різноманітність збільшилася. У сільськогосподарському виробництві Ґ. є природно-антропогенним тілом; його вивчають шляхом польових та лабораторних досліджень, на базі яких складають карти Ґ.
Рекомендована література
- Надточій П. П. та ін. Екологія ґрунту та його забруднення. К., 1997;
- Царенко О. М. Вплив родючості ґрунту на ефективність землекористування. С., 1999;
- Білецький В. Р. Переущільнення ґрунту рушіями мобільної сільськогосподарської техніки. Ж., 2000.
Завантажити статтю
