Ґрунт

ҐРУНТ – верхній шар земної кори, сформований у результаті взаємодії біологічних чинників (рослинність, мікроорганізми, ґрунтова фауна) з материнськими гірськими породами за певних гідротермічних умов. Ґ. – функція екол. чинників (ґрунтоутворювачів) місця його залягання. Гол. рисою є родючість – здатність забезпечувати рослини під час росту і розвитку водою та пожив. речовинами. Провідна роль біол. чинників у ґрунтоутворенні зумовлює формування у Ґ. специфіч. орган. речовини – гумусу. Для Ґ. характерний складний структурно-організований профіль, у якому, поряд із системою генет. горизонтів, обов’язкова наявність певної кількості гумусу, що залежить від типу ґрунтоутворення, вмісту фіз. глини та інтенсивності зволоження, зокрема дерново-підзолисті Ґ. мають в орному шарі 0,6–2,6 % гумусу, чорноземи – 2,2–5,3 %. Показником його акумуляції у Ґ. є коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) – співвідношення кількості гумусу і фіз. глини в профілі. Кожен тип Ґ. має свої параметри КПНГ, тому їхній генет. статус діагностують у польових умовах за будовою профілю і відповідними морфол. властивостями, а уточнюють за кількісним показником КПНГ. Інтенсивність гумусонакопичення за ступ. зволоження у верхньому шарі профілю Ґ. (30 см) певної генет. природи діагностують за допомогою параметрів коефіцієнта віднос. акумуляції гумусу (КВАГ), який відображає співвідношення кількості гумусу і фіз. глини в цьому шарі, віднесене до 10 % останньої. Ґ. складається з твердої і рідин., газоподіб. і живої частин. У твердій фазі гол. місце за масою посідає здебільшого мінерал. частина, представлена частками від 1 мм до десятих і сотих мікрона. В її складі кількість часток менших 0,01 мм (фіз. глина) коливається від 3–5 % до 65–70 %. Мінерал. маса складається з первин. і вторин. мінералів. У хім. складі переважає кварц, є також алюміній, залізо, калій, натрій, магній, кальцій. Зростання вмісту фіз. глини зумовлює зменшення кількості SiO₂ і збільшення решти сполук. У карбонат. Ґ. більше вуглекислого кальцію, засолених хлоридів і сульфатів. Важливою складовою частиною Ґ., що впливає на його властивості, є ґрунт. колоїди, які визначають поглинал. здатність Ґ., його буферність. Параметри цих властивостей залежать від складу обмін. катіонів, а сам склад – від характеру ґрунтоутворення. До твердої фази Ґ. відносять й орган. речовину, осн. маса якої представлена гумус. речовинами, а частина – сполуками проміж. розкладу орган. речовин рослин., тварин. і мікроб. походження. При їхній мінералізації звільняються поживні речовини, набуваючи доступних для рослин форм. Гумус. речовини разом із мінерал. масою створюють орган.-мінерал. структурні окремості, кількість яких визначає фіз., водні, повітр. та ін. властивості Ґ. Рідинна частина (ґрунт. розчин) відіграє важливу роль у ґрунтоутворенні та впливає на родючість. За її допомогою відбувається переміщення мінерал. та орган.-мінерал. компонентів по профілю і за його межі, постачання рослин водою й розчиненими у ній пожив. речовинами. Важливе значення для ґрунтоутворення і родючості має також газоподібна частина (ґрунт. повітря). До неї входять N₂, О₂, СО₂ та ін. леткі орган. сполуки, склад яких змінюється залежно від пори року, ступ. зволоженості та ін. Живу частину представляють ґрунт. мікроорганізми. Активна роль живих організмів у формуванні Ґ. визначає його належність до біокосних природ. тіл – важливих компонентів біосфери. Різноманітність Ґ. викликана різноманітністю чинників ґрунтоутворення та їх поєднанням, однак зволоження, температур. режим та рослин. покрив у природі зонально зумовлені, внаслідок чого існує певна обмеженість найпоширеніших Ґ. На рівнин. частині їхня зміна відбувається послідовно з Пн. на Пд. (залежно від змін клімату, рослинності та ін. чинників), в умовах гір. рельєфу – від підніжжя до вершин (внаслідок змін осн. чинників ґрунтоутворення). Для Полісся характерні дерново-підзолисті, дернові опідзолені, дернові глейові, болотні, торф.-болотні Ґ. та торф’яники, для Лісостепу – чорноземи типові, опідзолені, темно-сірі опідзолені, сірі та ясно-сірі лісові Ґ., для Степу – чорноземи звичайні та пд., Сухого Степу – темно-каштанові, каштанові солонцюваті та солонці каштанові. У гір. р-нах Карпат переважають буроземи опідзолені (бурі лісові), буроземно-підзолисті, поверхнево оглеєні та буроземи (гір.-лучні), Криму – буроземи опідзолені та коричневі Ґ. Проте перераховані типи Ґ. неоднорідні внаслідок простор. зміни абіотич. (клімат, рельєф, материн. породи, глибина рівня підґрунт. вод) та біотич. (рослинність) чинників ґрунтоутворення. Ґ. – один із природ. компонентів, які складають життєзабезпечувал. середовище для люд. суспільства. Внаслідок змін, що відбулися в природ. Ґ. під впливом антропоген. дії, їхня різноманітність збільшилася. У с.-г. виробництві Ґ. є природно-антропоген. тілом; його вивчають шляхом польових та лаборатор. дослідж., на базі яких складають карти Ґ.

Літ.: Надточій П. П. та ін. Екологія ґрунту та його забруднення. К., 1997; Царенко О. М. Вплив родючості ґрунту на ефективність землекористування. С., 1999; Білецький В. Р. Переущільнення ґрунту рушіями мобільної сільськогосподарської техніки. Ж., 2000.

М. I. Полупан

Рекомендована література

Надточій П. П. та ін. Екологія ґрунту та його забруднення. К., 1997;
Царенко О. М. Вплив родючості ґрунту на ефективність землекористування. С., 1999;
Білецький В. Р. Переущільнення ґрунту рушіями мобільної сільськогосподарської техніки. Ж., 2000.