Ґрунти України

Визначення і загальна характеристика

ҐРУНТИ́ УКРАЇ́НИ — просторовий еколого-генетичний спектр ґрунтових тіл за існуючої класифікації на її території. Детальність диференціації складу Ґ. У. за екол.-генет. статусом властивостей залежить від мас­штабу карти як результату дослідж. ґрунт. покриву. На детальних картах він пред­ставлений ґрунтами за повного обсягу властивостей класифікац. таксономічних одиниць через їхню номенклатуру. При цьому вказують ступ. диференціації за грубизною гумус. профілю, вмісту гумусу, еродованості, засоленості, солонцюватості, осолоді­н­ня, оглеє­н­ня, де­градованості, скелетності, глибини заляга­н­ня карбонатів, а також вторин­ні ознаки та ступ. їхньої інтенсивності при антропоген. викори­стан­ні ґрунту. У звʼязку з від­сутністю єдиного по­гляду на критерії виділе­н­ня таксономічних одиниць, нижчих від типу (під­типу), в послідовності термінів можлива роз­біжність, але номенклатурна назва починається з типової приналежності. Ґ. У. при великомас­штаб. дослідж. просторово диференціюють аналогічно детальному, за винятком мікрорельєф. утворень, ґрунти яких від­ображають як комплекси в складі фонових. Ґ. У. територій середньомас­штаб. карт диференціюють за систематич. списком на рівні типу і під­типу з урахува­н­ням узагальнених найбільш притаман­них їм властивостей. На дрібномас­штаб. картах Ґ. У. пред­ставлені, як правило, на рівні типу, а деякі з них, великі за площею, — на рівні під­типу. Ін. властивості ґрунтів в узагальненому ви­гляді від­ображають як на середньо-, так і на дрібномас­штаб. картах у ви­гляді умов. одиниць.

Неоднорідність Ґ. У. за типол. складом повʼязана з широким спектром умов ґрунто­утворе­н­ня. Проте вони у природі зонально-гео­графічно зумовлені, внаслідок чого їхня різноманітність обмежується системою генет. типів, функціонально взаємоповʼязаних з природ. середовищем фіз.-геогр. зон. У лісолучній зоні Поліс­ся з ГТК_V-IX (гідротерміч. коефіцієнт) за Г. Селяниновим 1,1–1,5 пере­важають дерново-підзолисті, дернові опідзолені, дернові гле­йові типи ґрунтів, є також лучні й алювіал.-лучні, лучно-болотні, алювіал.-лучно-болотні та торфовища. Ґрунт. покрив лісо­степ. зони з ГТК_V-IX 0,9–1,8 залежить від характеру рослин­ності, під якою він формувався, та екол. умов і пред­ставлений ясно-сірими лісовими, сірими лісовими, темно-сірими опідзоленими, чорноземами опідзоленим та типовим, а також значно меншими площами лучно-чорноземних, лучних і алювіал.-лучних, лучно-болотних і алювіал.-лучно-болотних та торфовищ. Зона Степу з ГТК_V-IX 0,68–0,89 пред­ставлена в основному чорноземом звичайним, хоча іноді зу­стрічаються лучно-чорноземні, лучні й алювіал.-лучні, лучно-болотні й алювіал.-лучно-болотні, болотні й алювіал.-болотні ґрунти. Для Пд. Степу з ГТК_V-IX 0,61–0,67 характерні чорноземи пд., серед яких — спектр подових ґрунтів, крім того, напів­гі­дроморфні і гі­дроморфні ґрунти, аналогічні Степові. У сухо­степ. зоні з ГТК_V-IX 0,45–0,6 — темно-каштанові, каштанові солонцюваті, лучно-каштанові солонцюваті та солонці каштанові. Структуру ґрунт. покриву ускладнюють солонцюваті і засолені ґрунти подів, а також напів­гі­дроморфні та гі­дроморфні специфічні для сухо­степ. зони модальні й алювіал. ґрунти. Буроземна лісова зона (Укр. Карпати з ГТК_V-IX 1,1–3,8, Крим. гори — 0,9–1,4) має у структурі ґрунт. покриву пере­важно буроземи опідзолені і буроземо-підзолисті поверх­нево оглеєні ґрунти. В гірсько-лучній зоні Карпат (ГТК_V-IX 4–4,8) поширені буроземи, Криму (ГТК_V-IX 1,3–1,5) — чорноземоподібні ґрунти. Крим. ксерофітно-лісова зона з ГТК_V-IX 0,4–0,8 пред­ставлена коричневими ґрунтами. Ґ. У. диференціюють за ступ. інтенсивності гумусонакопиче­н­ня внаслідок неоднорідності гідротерміч. умов у межах зон. Гумусонакопиче­н­ня верх­ніх горизонтів Ґ. У. (30 см) роз­поділяють на 14 градацій за параметрами коефіцієнта від­нос. акумуляції гумусу: від 4–5 (екс­трагумусоакумулятивний) до 0,26–0,34 (ультранизькогумусоакумулятивний). Кожен тип ґрунтів має індивід. параметри на­громадже­н­ня гумусу (див. Ґрунтово-екологічне ра­йонува­н­ня). У межах типу за інтенсивністю гумусона­громадже­н­ня ґрунт диференціюють на під­типи. Напр., у буроземі опідзоленому виділяють 4 під­типи, чорноземах опідзоленому, темно-сірому, сірому та ясно-сірому — по 5, типовому та звичайному — по 3. Різноманітність Ґ. У. за властивостями й агроном. якостями зумовлена гранулометричним складом. За цим показником у Ґ. У. виділяють 15 градацій. Кожен тип-під­тип диференціюють у середньому від 4-х до 12-ти від­мін­ностей. Неоднорідність Ґ. У. зро­стає за рахунок їхньої ксероморфності внаслідок формува­н­ня на схилах «теплих» екс­позицій, що зумовлює погірше­н­ня вологозабезпече­н­ня. Значна площа ксероморф. ґрунтів (41 % від заг. площі с.-г. угідь) — серед чорноземів типових, звичайних, пд. та ін. ґрунтів. За ступ. ксероморфності їх поділяють на слабоксероморфні (мають знижений на 8–22 % вміст гумусу і зменшену на 10–25 % грубизну профілю порівняно з фоновими), середньоксероморфні (від­повід­но до 22–35 % і 25–30 %), сильноксероморфні (35–50 % і 50–70 %). На різноманітність ґрунт. властивостей впливають і ґрунто­утворювал. породи, неоднорідні за походже­н­ням і якістю: магматичні, осадові і метаморфічні. Залежно від способів пере­творе­н­ня в рухляк та його від­кладе­н­ня роз­різняють елювіал., делювіал., пролювіал., алювіал., озерні, льодовикові, еолові, морен­ні ґрунт. породи. Склад Ґ. У. за якістю залежить від ступ. скелетності, який ви­значають за вмістом часток більших від 1-го мм. Ґ. У. диференціюють на слабохрящуваті — 10–20 % скелета, хрящуваті — 20–30 %, щебенювато-хрящуваті — 30–50 %, камʼянисто-хрящуваті — 50–80 % і щебенювато-камʼянисті — понад 80 %. Скелетність ґрунту знижує корисний його обʼєм за рахунок зменше­н­ня маси дрібнозему, який є активним компонентом мінерал. частини і функціонально ви­значає параметри властивостей та родючості. Ступ. солонцюватості і засоле­н­ня вносять корективи у диференціацію солонцюватих та засолених ґрунтів за агровироб. показниками. Різноманітність Ґ. У. як природно-антропоген. тіл зро­стає за рахунок рівня змитості, окультуреності, вторин. ознак: гі­дроморфності, дренованості, плантажованості, рекультивованості, за­брудненості тощо. Неоднорідність Ґ. У. за природ. чин­никами, зумовленими зонально-підзонал. біо­клімат. умовами, літо­гранулометричними, рельєф. від­мін­ностями та антропоген. діями, вимагає диференці­йованого під­ходу до їх поліпше­н­ня, охорони та викори­ста­н­ня.

Літ.: Махов Г. Грунти України: Нарис грунтів, методика дослідже­н­ня, ви­значник грунтів, короткий нарис геології та рослин­ності України. Х., 1930; Почвы УССР. К.; Х., 1951; Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1–2. К., 1988; Пшевлюцький М., Гаськевич В. Ґрунти Сокальського пасма і їх агротехноген­на транс­формація. Л., 2002; Полупан М. І., Соловей В. Б., Полупан В. І., Величко В. А. Пріоритетні кліматичні критерії ресурсів вологозабезпече­н­ня, природи й енергетики ґрунто­утворе­н­ня та родючості ґрунтів // ВАН. 2003. № 2; Полупан М. І., Соловей В. Б., Кисіль В. І., Величко В. А. Ви­значник еколого-генетичного статусу та родючості ґрунтів України. К., 2005; Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Класифікація ґрунтів України. К., 2005.

М. І. Полупан

Завантажити статтю